ЗАПОЗИЧЕННЯ — вид міжліт. взаємин —
сприйняття, використання окр. сюжетно-образних
ліній та тематичних складників. У більшості
випадків джерело 3. загальновідоме. Крім того,
письменник переважно сам вказує на нього. Трад,
компаративістика, нагромадивши величезний
фактичний фольклор, та літ. матеріал про
мандрівні сюжети, основну увагу приділяє
нескінченним казусам — переходам та варіаціям
прадавн. сюжетів і сюжетних схем (мотивів,
ремінісиенцін). Поза увагою залишається
головне; шо саме, за яких умов, чому
запозичується, як трансформується запозичений
матеріал, а також вага тв., у котрому має місце
3., в най. літ. процесі. 3. — складний твор. процес,
шо відкриває перед автором-рецилієнтом
найрізноманітніші можливості. В кожному
конкретному випадкові факт 3. зумовлено
ідейно-цільовою настановою, методом, худож.
засадами письменника, ж анром , а також
характером письменницького обдарування,
зокрема, здатністю до худож. вигадки, до
самостійного сюжетоскладання. Існує певний тип
митців, шо майже виключно розробляють
запозичені сюжети, серед них, напр., Алішер
Навої або Нізамі Ґанджеві, В.Шекспір або
Б.Брехт.
Існує багато різновидів 3. При повному 3.
зберігається сюжетна схема, всі чи більша частиш
персонажів, час, місце, обставини дії, жанр
першотв. Проблематика переважно змінюється,
тв. набуває узагальненішого філос., сой.,
морально-психол. сенсу (Легенда про Дон Жуана
в драматургії Мольєра, Е.Т. А. Гофмана,
О.Пушкіна, О.К.Толстого, Лесі Українки). Часто
3. сюжету супроводжується жанровою
переробкою.
Запозичуватись можуть окр. сюжетні мотиви;
фольклор. — мотив предметів, шо розмовляють
у філос. казці бельґ. драматурга М.Метерлінка
“Синій птах” (1908) чи у “Легенді про любов”
(1965) тур. драматурга Назима Хікмета, гтгахів,
що розмовляють, у комедії “Розбійник” (1920)
К.Чапека, — або літ.; романтико-
експресіоністичні мотиви богоборства, месіанізму,
нудьги речей в трагедії “Володимир
Маяковський” (1913).
На основі запозиченого мотиву (без
використання запозичених образів) може
витворитися цілий сюжет. Платонівський переказ
про загибель Атлантиди — не літ. тв., а лише
протоматеріал для нього. Л.Рейснер
(“Атлантида”, 1913) і В.Незвал (“Сьогодні ше
зайде сонце над Атлантидою”, 1956),
відштовхувшись від платонівського мотиву,
створили якісно нову ідейно-худож. структуру —
оригінальний сюжет з суч. філос.-політ.-
моральною проблематикою. Запозичений мотив
може стати стимулом чи ядром для нов.
оригінального сюжету, шо відображує ін. іст.
дійсність і зовсім відмінний від першотв. за автор,
задумом. Мотив польоту на Місяць, запозичений у
Сірано де Бержерака, порероблено Е.А.По у
наук.-фант, повість “Незвичайна пригода Ганса
Пфалля” (1835), Ж.Верном у наук.-фант. романі
“З Землі на Місяць” (1865), “Навколо Місяця”
(1869), С.Чехом — у сатир, повість “Подорож
пана Броучека на Місяць” (1888), М.Носовим у
казк. повість для дітей “Незнайко на Місяці”
(1964-65). А, напр., в повісті угор. письменника
Ференца Нея “Подорож до Місяця” (1836) герої,
шо досягають мети на повітряному кораблі,
знаходять на Місяці не лише раціонально
побудоване сусп-во, але й багато фант, винаходів
на кшталт законсервованого сонячного світла чи
транспортних засобів, які рухаються за допомогою
магнетизму, штучного дошу і т.ін. Отже,
запозичений мотив може породити цілий
тематичний куш сюжетів, іноді зовсім далеких
один від одного: напр., чисельні тв. про штучних
людиноподібних істот (Голем, Франкенштейн,
роботи). На основі 3. мотивів може виникати
сплетіння сюжету.
Третій різновид 3. — використання образів-
персонажів. Літ. герой, який являє собою худож.
втілення певних життєвих закономірностей, може
вийти за іст. і най. рамки. Такий образ-персонаж
переноситься у тв., шо відображує ін. ідейно-
структурну функцію, подібну до тої, яку мав у
протосюжеті. Сюжет ніби набуває подальшого
розвитку, продовжується в тому ж ідейно-жанр.
ключі. За роки 2-ої світ, війни чес., укр., нім.
письменники створювали нові пригоди Швейка.
Заголовний герой коміч. опери С.Гулака-
Артемовського “Запорожець за Дунаєм”
запозичений Остапом Вишнею в “Інтермедію для
джаз-оркестра “Іван Карась, або…” Перенесення
образу в нові іст. умови не завжди обгрунтоване.
Штучно переніс гоголівські образи (Вакула, Гриць,
Солопій Черевик, Оксана, Кум Цибуля,
Палажка, Басаврюк) В.Минко в комедію-бурлеск
з життя суч. полтавського села “На хуторі біля
Диканьки” (1958).
Четвертий різновид 3. — 3. образів-
предметів, образів-подробиць і образів-тропів.
Створений Ю.Словацьким символічний образ
варшавської колони Зигмунта, “на яку ше ніколи
не сідав журавель” зустрічається в поезіях
Ц.К.Норвіда “Фортепіано Шопена’,
В.Бронєвського “Колона”, Б.Дроздовського “Моя
Польща”, Е.Бриля “Заспокоєння”. Образ-предмет
— машина часу з однойменного наук.-фант.
роману Г.Уеллса (1895) у комедії В.Маяковського
“Лазня” дістає цілком нов. ідейний сенс і сюжетну
функцію, стає образом-тропом. Заголовна
метафора з цієї комедії “Лазня — миє (просто
пере) бюрократів”, запозичена Хікметом у сатир,
комедію “Тартюф-59″: у кінцівці служниця
Дорина саджає Тартюфа і Тартюфа-59 у пральну
машину зі словами “Я певна, шо навіть таких, як
ви, можна промити та вичистити”, шо сценічно
буквалізується з паралельним словесним
тлумаченням. Зміна соц. скерованості та нац.
колориту, використання ін. системи худож.
засобів веде до створення засадничо нов. тв. з
повною трансформацією запозиченого матеріалу.
В пушкінській “Казці про золотого півника”
використано певні сюжетні мотиви й образи
“Легенди про арабського звіздаря” амер.
романтика В.Ірвінга, але їх докорінно
перероблено ца основі засвоєння рос. нар.
світогляду та фольклор, стилістики. Виник гостро
сатир, політично актуальний тв. У подібних
випадках читацьке зіставлення з протосюжетом
аж ніяк не доконечне.
До 3. належать також алюзіі’, літературні
цитати, образні аналогії, ремінісценції*.
Анатолій Волков