1
Вічнозеленому древу –
Людині
Дозволила вічність багато:
Бачити, як цідиться
Крізь пальці у неї
Час, що поділений
На чотири частини –
Зелену,
Зрілу,
Голу
І білу.
Бачити і відчувати,
Як мало відведено часу…
Відзеленіє древо одне,
І зеленіє на зміну
Наступне древо,
Яке живе сподіванням,
Що зеленітиме вічно.

2
Приходить він до кожного з нас,
Як порятунок хворому.
В цей час позначається якраз
Час сорому.
Чекають його – поспішно йде,
І не чекають – він дибає.
Він відає все, що і як і де
На горах, в долинах, у вибоях.
Він сором верта, вогнем пече,
Хто в славі і хто зневажився.
За те, що ти не зробив іще
І що ти зробити наважився.
Іде по росі, де палає все,
Глядить тверезими зорями.
Холодні лаври до лоба несе
Час сорому.

З
Ми думаєм – проводим час,
Хто похапцем,
А хто – поволі.
А це ж бо час
Проводить нас,
Щоб більше
Не зустріть ніколи..