ЗАСТІЛЬНА ПІСНЯ — лір. жанр, шо
тематично пов’язаний з святковим застіллям і
розрахований на вокальне (індивідуальне або
хорове) виконання. Функціональний діапазон
жанру широкий: від побутової доречності (напр.,
“пивні пісні” в ісл. поезії або “Шотландська
застільна пісня” Л.Бетховена на нар. слова) до
маніфестування самовідчуття цілого покоління
(напр., “Вакхічна пісня” О.Пушкіна, “Пісня
філаретів” А.Міцкевича).
Європ традиція З.а бере поч. з культу одного
з найшанованіших у ст-давн. Греції богів —
Ліоніса за прізвиськом Вакх (в рим. міфології —
Бахус), бога рослинності, покровителя
виноградарства та виноробства, якого
супроводжують хмільні веселоші. З.п. не є
поширеним жанром, але вона існує в багатьох
най. л-рах, надто активізуючись в ті періоди їх
розвитку, котрі орієнтовані на оспівування земних
радощів людини (напр., анакреонтична поезія
античності, сер.-віч. лірика вагантів, рос.
гусарська поезія поч. XIX ст. та ін.).
В л-рі H o b . часу З.п. репрезентована іменами
ісландців Х.П’єтурссона (“Пивна пісня”),
С.Оулаффсона (“Пивна пісня”), шведа
Л.Лусідора (цілий цикл З.п.), далмата І.Буніча
(“Здравиця”), німців Й.-В.Ґьоте (“Застільна”),
Ф.Шіллера (“Пуншева пісня”), угорця Ш.Пьотефі
(“Застільна пісня”), словенця Ф.Прешерна
(“Здравиця”), аварця Гамзата Цадаса (“Застільна
пісня”) та ін. В рос. поезії до цього жанру
звертались П.Вяземський (“Заздравна пісня”),
Пушкін (“Каверіну”), Д.Самойлов (“Заздравна
пісня”), П.Антокольський (“Застільна”),
В.Соснора (“Застільна новгородських
заколотників”). В укр. поезії — Ю.Федькович (“Як
засядьмо, браття, коло чари”), С.Руданський
(“Хлопці — молодці, пийте, гуляйте”).
Б ори с Твагпок