ІГРИШЕ — нар. ігрові дійства та розваги
переважно ритуального або обрядового
характеру.
Найчастіше термін І. вживають до
розважальних та обрядових дійств у період
передріздвяного свята. Різдвяні посиденьки бу/и
присвячені іграм та розвагам і супроводжувалися
піснями жартівливого характеру, шо зображували
залицяння і звичайно закінчувалися поцілунками.
Христ. церква боролася проти язичницьких
обрядів та звичаїв проводження зими та зустрічі
весни, святкування дня русалій, купальських
свят. 1684 патріарх Іоаків видав положення про
заборону І. У “Слові про кари божії” (XI ст.)
читаємо, шо диявол заманює людей “трубами і
скоморохи”, шо “І. утолочене и людей много
множество на них … а церкви стоять пустими”.
Обрядові та ритуальні І. — своєрідний етап
становлення нар. театру. Так, відомі рус. святочні
ігри в небіжчика (“Умрун”, “Умран”), коли кілька
чоловік рядяться в небіжчика. Розігрується
похоронний ритуал оплакування та відспівування,
у деяких варіантах ряжені ходили від хати ло
хати, жартуючи і співаючи. Даний вид І.
безсумнівно пов’язаний з культом ушанування
предків. Поясненням цьому є т. зв. похоронні ігри
слов’ян над небіжчиком чи веселощі в дні
поминання померлих. Давн-слов’ян. язичницькі
веселі ігри при погребальних та поминальних
обрядах існували у чехів, словаків, угорців,
румунів, хорватів. Відомі гуцульські ігри “при
мерці”. В повісті “Тіні забутих предків”
Коцюбинський яскраво зображує подібне дійство.
На Поділлі об’єктом забав та жартів був сам
небіжчик, при якому відбуваються пародійні
сценки оплакування, похоронної відправи з
уведенням ряжених фігур священика та диякона.
В багатьох випадках характер І. зумовлений
найдревнішими іграми, шо імітували та
наслідували мисливські, військові чи побутові
дії (хорові ігри без тексту та з зародками тексту,
мімічні ігри, обрядові та культові пантоміми,
хороводи з іграми і танцями). Слов’ян. І.
супроводжують весняні свята: “Воротар”,
“Жельман”, “П росо”, “Мести”, “Вербова
дощечка” та ін. (шо мають дуже близькі паралелі
у чес. та словац. обрядовому фольклорі) з явними
вказівками на язичницьку природу цих звичаїв.
Напр., згадування язичницького бога у ігровій
пісні:
Ой ми в поле виїдем, виїдем,
Ой ми з Ладам вишем, виїдем.
А ми нивку виорем, виорем,
Ой ми з Ладом виорем, виорем.
Купальські обряди та І. пов’язані з культш
вогню та води (Купальські піснії. В обрядових
піснях (колядках, щедрівках) зображували»
картини хліборобської праці. Іноді ці пісні
супроводжувались грою, шо імітувала хід праці.
Надзвичайно добре скомпонованою і осмисленою
грою е весілля, де трад. розігруються обрядовій
сватання, заручин і самого весілля.
Гра карнавального характеру, шо пов’язана
з традицією оновлення одягу, зміни сои. статусу,
зміщення ієрархічного верху і низу існувала (за
Дж. Фрезером) ше у Вави/іоні. До сьогодні
збереглася в курдів: у день Ноуруза справжній
емір оголошується зміщеним, вибирається
тимчасовий емір, всі розпорядження якого
обов’язково виконуються- При емірі знаходиться
блазень, який розважає натовп. Єдиний, хто не
може сміятися над жартами — емір, який в
протилежному разі стає об’єктом заг. глузувань.
За Фрезером у Вавилоні такого правителя
страчували. На загал у багатьох народів світу
звичай заміни одного правителя ін.
супроводжувався ритуальним поїданням старого
вождя. Логіка поведінки у ритуалі пов’язана з
вірою в те, шо всі владні риси (мудрість, мужність,
сила) не давали можливості постаріти: його
поїдали після ритуального вбивства при перших
же ознаках старіння. Ці ритуали інколи
супроводжувалися І. У народів Африки І.
входило в ритуал вигнання злого духу (диявола)
за межі поселення. Деградація ритуалу
зафіксована Фрезером у багатьох народів світу.
Прикладом використання в л-рі подібного
ритуалу може слугувати загальновідомий епізод
в романі М. де Сервантеса “Дон Кіхот”. І.
супроводжували основні події життя людей, а
також були тісно пов’язані з календарним
фольклором (свято врожаю, купальські ночі,
вечорниці, щедрування, коляда).
У фольклористиці не проведено чіткого
розмежування між гри та 1. Слід відзначити, шо
між цими двома близькими дійствами справді існує
суттєва різниця. Перш за все треба врахувати,
шо гра (навіть ритуальна) все-таки носить
розважальний характер, а І. переслідує дуже
серйозні цілі: зв’язок з померлими предками,
стимуляція родючості землі та приплід тварин. В
основі І. завжди проглядається магічна логіка
поведінки людей. Це, як правило, дії, підкорені
переконанню, що подібне породжує подібне
(любовні І., пиятика, танці). І. властиві ряження,
умовна зміна усталеного порядку та ієрархії.
Іг о р З в а р и ч ,
Наталя Лихоманова