ІМАЖИНІЗМ (франц. image :— образ) — рос.
літ. течія поч. XX ст., поетологічною домінантою
якої був самодостатній словесний образ.
Виникнення І., хоча і не без впливу імажизму,
пов’ язане із заг. ситуацією постсимволістської літ.
доби, а саме, із кризою клас. поет, слова, яке
було іст. тривалий час переобтяжене позахудож.
функціями (соц., моральними, ідеологічними
тощо) і набуло у символістів граничної фази свого
еволюційного розвитку — трансценденталізації.
Тому слово потребувало пошуку нов.
вмотивованості, тобто нової реальності, яка
забезпечувала б йому можливість власного модусу
існування. Цей пошук став заг. тенденцією
постсимволістської поезії і відбувався у різних
напрямках. Футуризм маніфестував
“самоценное”, “самовитое” слово з настановою
на життєтворення майбутнього, акмеїзм
розгортав насичене культ, пам’яттю трад. слово
на життєву конкретику, потребував його
первинну, “адамістську” функцію називання
реалій, а отже, надавав йому нов. предметної
актуальності, намагаючись надати слову “нов.
незайманості” (А.Марієнгоф), звільнити його від
позахудож. ангажованості, повною мірою реалізує
його природне та усталене тяжіння до поет,
образу, насамперед, метафоричного. Словесний
образ у імажиністів перестає бути
орнаментальним оздобленням смислового
“центру” худож. цілого, стає основною подією
худож. реальності тв. і грає ролю ритм, одиниці
композиційного становлення його змісту.
Структурна акцентуйованість метафоричного
образу, прагнення до його вишуканості та
незбичності пояснює пріоритетність поезії як
сфери діяльності імажиністів.
Історія І. як літ. цеху, до якого входили
Марієнгоф, В.Шершенєвич, С.Єсєнін, Р.Івнєв,
0.Кусіков та ін., починається публікацією 1919
у воронезькому ж. “Сирени ‘Декларації
імажиністів” і закінчується у 1927.
Найвидатнішим представником укр. І. був Б,-
1. Ангонич.
Б ори с Іванюк