ІНВЕКТИВА (лат. inuectiuo oratio — лайлива
промова) — різкий виступ проти когось або чогось,
викриття, образливий словесний напад.
Як жанр ораторського мист-ва 1. розроблялась
в ант. риторських школах і відігравала помітну
ролю не лише в літ., але й у cyca житті Греції та
Риму (знамениті судові та політ, промови
Демосфена, Ісократа, Ціцерона та багато ін ).
Згодом І. взяли на озброєння христ. проповідники.
Характерною особливістю І. є відкрита
тенденційність, нищівна критика певних осіб чи
явиш з позицій неприхованого автор, ідеалу. За
своїм пафосом І. — жанр антипанеґіричний.
(Панегірик). Незрідка автор безпосередньо
звертається до об’єктів викриття, шо формально
зближує І. з посланням — напр., “Відповідь
Тельхінам” Каллімаха. І. може бути пройнята
іронією, сатирою, сарказмом, часто (особливо
починаючи з Катулла й Марціала) інвективної
модифікації набуває епіграма.
Як худож. прийом І. іноді організовує весь
матеріал тв. (ямби Архілоха, тв. Саллюстія проти
Ціцерона, “Ібіс” Овідія та б.ін.), або окр. частини:
І. присутні в давн-інд. епосі, Біблії (напр. ‘ Книга
Йова”), давн-грец. комедії, численних тв. кінічни
л-ри, сатирах та сатир, діалогах (Меніпп, Лукіан,
Ювенал та ін.). Через Візантію (перш за все
проповіді Григорія Назіанзіна, Іоанна Златоуста
та ін.) 1. перейшла до л-ри Київ. Русі (напр., “Слово
о князех”), хоча, як і в ін. народів, у слов’ян
своєрідні приклади автентичної, нериторичної L
можна знайти у фольклорі (Прокляття). В нові
часи І. надто часто використовується у
публіцистиці, але зустрічається й у власне худож.
тв. (“Смерть поета” М. Лєрмонтова, “Праведник”
А. Рембо, “Містерії” К.Гамсуна та ін.). В XX ст.
226 іноді сама І. як риторичний прийом стає об’єктом
висміювання, пародії (ямби В.Доханкіна в
“Золотому теляті” І. Ільфа та Є. Петрова, І. Ганга в
“Подивись на свою домівку, ангеле” Т.’Вулфа та ін.).
В укр. л-рі І. завжди користувалася вел.
популярністю: “Календар римський новий”
Г.Смотрицького, “Апокрисис” Христофора
Філалета, “Тренос” М.Смотрицького,
“Палінодія” З.Копистенського, антиуніатські тв.
І.Вишенського, “О злобе людей памятозлобных,
урядовых” Климентія Зіновіїва, численні тв. Т.
Шевченка, С.Руданського, І.Франка, М.
Старицького, Ю.Федьковича, П.Грабовського,
П.Тичини, М.Рильського, В.Симоненка, В.Стуса
та ін.
Оригінальним різновидом 1. є автоінвектива,
де лайка промовця спрямована на самого себе,
як, у тв. Ю. Андруховича “Самійло Немирич,
авантурник, посаджений за гвалт у вежу, самому
собі”.
Олександр Бойченко