ІНДИВІДУАЛІЗМИ — автор тобто етил.
неологізм. У переважній більшості випадків І.
постає не із заг-мое. потреби словесно позначити
нове явище, але з прагнення одноразово емоційно
вплинути на читача, дати відчути автор,
ставлення до зображуваного. Найбільше в укр.
л-рі 1. створив П.Тичина, напр.,:
В лікарні я. В палаті темно.
У рот* в и со х л о . Ж а г а .
Болить нені, шемить так темно
Моя нога…
створювали й ін. поети та прозаїки:
Гнуться клени ніжними кетонами,
Чорну хмару сріблять голуби.
Ш е от день — і все ми, все покинем
Для блактинокри/юї плавби.
(М.Рильський)
Досить поширена сатир, функція автор,
неологізмів: “Забудь-батько, забудь-мати,
загальноначальнииький, заначальникував”.
(О.Гончар)або:
В ід слів тиху залі аж душ н о було.
Лиш гордо тримавсь Соловейко Павло,
Який зозсідаа на “постійнім’’ стільці
І від тot хвали бронзовів на лині.
(С.Олійник)
На відміну від загальномов. неологізмів, І. не
є мов. продуктивними, не закорінюються в
мовленні. Проте в мов. обіг деякі суто поет. І.
ввійшли. Напр,, уперше вжите Т.Шевченком
слово “високочолий” уживає М.Рильський: “Тож
за молодість високочолу Тост підносить посивілий
друг”. Створений П.Тичиною І. “вітровіння”
знаходимо в А.Малишка: “Високе вітровіння на
трави кида тугі горобини”.
І. треба відрізняти від ‘‘кованих слів”.
Анатолій Волхов