ІРОЇ-КОМІЧНА ПОЕМА (від фей. iritos —
героїчний + komikos — комічний) — жанр
“високого” або фальшивого бурлеску, гол.
засадою якого є умисна невідповідність між
‘низьким”, буденним, побутовим змістом і
підкреслено високим, урочистим стилем.
На історію, власне, на постання жанру існують
різні погляди.
За одним твердженням І.-к.п. постала ше в
давн. Греції: першим взором жанру була
“Батрахоміомахія” (“Війна мишей та жаб”) —
коміч. епос, де стилем гомерівського епосу в 303
гекзаметрах оповідалося про цю війну, шо
завершилася звитягою жаб, яким на допомогу
прийшли раки. Наймення дійових осіб: героїв і
богів, епізоди окр. боїв і двобоїв нагадують
“Іліаду”. Греи. традиція II ст. до н.е., навіть,
уважала автором цієї поеми самого Гомера. Але
за Плутархом (І-ІІ ст. н.е.) “Батрахоміомахію”
склав Пігрет Галікарнаський на поч. V ст. до н.е.
Лослідники вбачають у поемі ознаки крит.
ставлення до міфології, а водночас до
аристократії. Цей тв. викликав протягом віків
зацікавленість у європ. л-рах. сприяючи
розвиткові як тваринного епосу, так й І.-к. п.
Нім. сатирик Г.Ролленгаген переробив греи.
поему, зобразивши в своїй “Froschmeuseler”
(1566) тогочасні сой. події в антипапістському
дусі з позицій М./Іютера. У слов’ян, країнах до
‘Батрахоміомахії” звертаються в XVIII-XIX ст.
саме в зв’язку з формуванням І.-к. п. Грец. поема
була взірцем також для “Мишоїди” (1775)
І.Красіцького. В цій поемі розповідається про те,
як легендарний король Попель, аби заспокоїти
доньку, оголосив війну мишам і щурам. Але котяче
військо Попеля зазнає поразки. Король гине,
загризений мишами. В “Мишоїді” висміювалося
феодальні традиції та шляхетські забобони. В ін.
І.-к. п. “М онахомахія” (1778, оприлюднено
анонімно) І.Красіцький кепкував з кат. монахів.
У Р осії частину греи. . поеми переклав
В.Жуковський (“Війна мишей і жабок”, 1831).
1859 вийшла укр. І.-к. п -“Жабомишодраківка
(Батрахоміомахія), на нашу руську мову
перештопав К.Д.”. Під цим криптонімом крився
Костянтин Думитрашко. То була переробка-
онаиіональнення В ній під війною жаб і мишей
проглядалася історія укр.-поль. стосунків,
“Жабомишодраківка” сполучала риси І.-к. п. з
травестією (а втім усі тв. цієї сюжетної традиції
від “Батрахоміомахії” до “Жабомишодраківки”
часто звуть пародіями).
Згідно з ін. поглядом першою І.-к. п. було
“Вкрадене відро” (1614-15) італ. поета
А.Тассоні. В поемі поряд з бурлескними описами
боїв змальовано сцени нар. життя, наявні
антифеодальні та антиклерикальні настрої.
Недарма до друку “Вкрадене відро” було
дозволено лише 1624, після того, як з тексту було
вилучено антиклерикальні місця. Другим відомим
італ. автором І.-к. п. був К.Гоцці. В “Дівчинці
Марфізе” (1772) він кепкував з венеційського
шляхетства та купецтва.
Нарешті, згідно з третім поглядом, жанр І.-к,
п. започаткував поемою обсягом до 900 вірш,
рядків “Налой” (1674) кодифікатор франц.
класицизму Н.Буало. Бо ж ані
“Батрахоміомахія”. ані “Вкрадене відро” не
заклали ж анр, традиції, але залишилися
ізольованими епізодами іст.-літ. процесу. Та й
сам Буало сприймав свій тв. як цілком нов.
бурлескний жанр:’ “Я замірявся створити нашою
мовою нов. вид бурлеску: бо в дотеперішньому
бурлеску Дідона й Еней мовили так само, як
продавщиці оселедців і крючники, натомість тут
годинникар і годинникарка мовлять так само,
як Еней і Дідона < …> моя поема <…> мас
достоїнство новини”. Поема Буало народилася
як антипод травестії, а саме “Перелицьованого
Вергілія’’ П.Скаррона. Основні ознаки І.-к. п.,
як вони вироблені Буало: 1) сюжет — “низький”
; 2) наявні складники героїчної епопеї — боги,
окр. епізоди відповідають епізодам з епопеї
Гомера чи Вергілія; 3) зовн. мов. ф-ма —
“висока”: урочиста лексика та фразеологія,
риторичні звертання, передовсім до музи,
александрійський вірш . При всьому
протиставленні травестії І.-к. п. для її адекватного
сприйняття читачем так само було доконечним
грунтовне знання ант. міфології та л-ри й
відчуття класицистичного “гарного смаку”. Отже,
І.-к. п. набула популярності саме в л-рі
класицизму, який проголосив героїчний епос
основою своєї ж анрової системи, але зазнав
невдачі (“Генріада” Вольтера, “Петріади” рос.
класицистів та ін.). Ue було одним із симптомів
архаїчності й анахроністичності класицизму з
його претензіями на створення вічної,
позачасової поетики.
В Англії взірцевою І.-к. п. був “Викрадений
кучер” (1712) чільного представника
просвітницького-класицизму А.Попа, який у стилі
р о к о к о гумористично зобразив світське
товариство. В його “Дунсіаді (тобто — “Дурніаді”
— A.B.), героїчній поемі” (1728) та “Новій
Дунсіаді” (1742) зображено літ. супротивників
та невігласів, шо були загрозою розуму; ними
опікується богиня Дурість.
У Росії жанр І.-к. а репрезентували “Гравеиь
ломбера” (1763) та ‘Єлисей, або Роздратований
Вакх” (1771) В.Майкова, короткі поеми Чулкова.
Рос. І.-к. п. відрізнялися від зх.-европ. взорів
простонародністю. В ній зображувано
демократичний побут, нар. ігрища, обряди, навіть
інкрустовано нар. пісні. Якщо зх.-європ. І.к. п. була
орієнтована на освіченого аристократичного
читача, то рос. !.-к. п. була призначена ширшому,
демократичнішому колу реципієнтів. І.-к. п.
торувала шлях сатирі та сатир, журналістиці
Х\ЛІІ-ХІХ ст.. а решта решт — крит. реалізмові
назагал.
2. Часом поняття І.-к.п. поширюють на обидва
різновиди бурлескної поеми, зараховуючи до І.-
к.п. також травестії.
Див. Бернеско, Бурлеск, Травестія.
Анатолій Волков