КАНЦОНА, КАНСОНА (італ .canzone —
пісня) — форма європ. лір. поезії з жанр, ознаками
любовної пісні.
К. генетично пов’язана з нар. хороводом, а
саме з рухом його учасників (півкола, повернення,
повне коло). Заг. кількість клас. К. — 5-7
багатовірш. ст роф , крім останньої, скороченої,
яка містить у собі звернення до адресата або автор,
висновок. Кожна строфа складається з двох частин
— висхідної (італ. fronte — чоло), яка в свою чергу
розділяється на два “кроки” (італ. piedi) та нисхідної
(італ. coda — хвіст), довшої, ніж попередня. Всі
строфи характеризуються однаковою структурою:
ізометризмом, врегульованим чергуванням довгих
та коротких рядків, а також порядком римування
(інколи наскрізного). Існують і неклас. К. напр., К.
італ. поета XIII ст. Г. д’Арецао написані на cyca
теми, “Героїчні канцони” італ. поета XVI-XVII ст.
Г. К ‘ябрери є за жанр, ознаками одам и
(“піндарівськими”), вірш укр. поета ХІХ-ХХ ст.
В.Самійленка “Каниона 2. Сестина* (“Вже хмари
не такі густі й холодні,..”) входить поряд з
сонетам и та канцонеттою у цикл “Весна”,
написаний білою (неримованою) секстиною-, К.
(цикл) М.Гумільова або “Canzone” І.Анненського
(рос. поетів XX ст.) є такими лише за автор, назвою.
Формується К. в ліриці cep-віч. трубадурів,
розповсюджується в Прованс, поезії (Бернарта де
Вентадорн, XII ст.; Бертран де Борн, ХІІ-ХІП ст.), в
італ. (Данте Аліг’єрі, XIII-XIV ст.; Г.Гвінішллі,
Дж.Боккаччо. XIV ст.), в ісп. (Л.Гонгора, XV1-XVII
ст.). в роман, л-рах взагалі. Стилізовані К. ство­
рюють А. Шлегель, Ф . Рюккерт, І. Цедліц
(Німеччина), В.Брюсов, М.Кузмін, І.Сєвєрянін, Вяч.
Іванов, А.Туфанов (Росія), Б.Балашші (Угорщина).
Невел. К. отримала назву канцонетта (П.Роллі,
Т.Круделі — Італія, XVIII ст.).
Часто зустрічаються цикли К., нерідко К. разом
з ін. жанр, та строфічними формами утворюють
поет. зб. (напр., “Канцоньєре” італ. поета XIV ст.
Ф . Петрарки).
Борис Ьанюк