КАРНАВАЛІЗАЦІЯ — жанр -етил,
характеристика л-ри, генетично пов’язана із
стійкими якостями обрядового фольклору. К. була
реакцією “низової”, фольклор,-нар. стихії на
“високі” започаткування церк.-лицарської культури
Сер-віччя. Термін належить М.Бахтіну, який
використовує його стосовно творчості Ф .Рабле та
Ф.Достоєвського, вказуючи на елементи
видовиишості, поліфонічності, гіперболізації,
абсурдності, комічності та контрастності в їхніх
романах (“Творчість Рабле та нар. культура Сер,-
віччя та Ренесансу” й “Проблеми поетики
Достоєвського”). В основі концепції К. лежить
культурологічне осмислення уявлень та традицій
щ орічного свята обрядового характеру —
карнавалу.
Але явише К. можна розглядати як одну з гоп.
властивостей худож. сприйняття, шо орієнтоване на
відносність загальновизнаних норм мислення та
поведінки. К. найчастіше виявляється в ексцентрич­
ності, баламутстві, панібратстві, профанації
(карнавальні блюзнірства, непристойності, парогш,
травестії та бурлески), навмисному контрастному
зображенні життєвих реалій. Тому К. особливого
значення набуває в сатирі з її настановою на тотальне
викриття. Д о прикладів карналізованої л-ри
належать: “Дон Кіхот” М. де Сервантеса, “Подорож
Гулівера” Дж.Свіфта, “Крихітка Цахес”
Е.Т.А.Гофмана, деякі та. М.Гошля, романи А.Белого.
“Балаганчик” О.Блока, “Майстер та Маргарита’
М.Булгакова, “Козацькому роду нема переводу, або
ж Мамай і чужа молодиця” О.Ільченко, романи
Ю.Андруховича, романи латино-амер. письменника
Ж.Амаду, Х.Кортасара, Г.Ґарсія Маркеса та ін.
Наталя Лихоманок