КАРОЛІНГСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ —духов,
піднесення сер.-віч. культури та лат. л-ри за часів
Рим. імперії Карла Вел, (768-814). В цей період
відкриваються нов. школи, розширюються навчальні
програми за рахунок включення ант, авторів, клас,
латина як об’єднуюча мова різноплемінного кельто-
ром.-герм. населення знову набуває сили й
авторитету. Карл щедро опікується вченими й
поетами, призначає їх на високі посади. Поступово
в Ахені збирається інтелектуальний цвіт тогочасного
сусп-ва. Виникає придворна “Академія” Карла і
формується визначальна риса К.в.: нерозривний
зв’язок лат. вченості та христ. благочестя. Серед
діячів К.в. такі видатні постаті, як історик Павло
Диякон (бл. 725-800), автор історії лангобардів”,
та біограф Ейнгард (бл. 775-84-0), ангор “Життєпису
Карла Великого’’, де вперше було викладено історію
Роланда; поета Ангільберт (помер 814) і Теодульф
(помер 821); найвидатніший поет, філософ, педагог
К.в. Алкуїн (бл. 735-804). Однак розквіт
каролінгської культури був недовговічним, одразу
після смерті Карла Вел. його Академія розпалась.
Спадкоємець Карла Людовік Благочестивий невдовзі
занедбав культ, традиції, закладені батьком. Серед
його сучасників виділяється лише постать поета,
придворного вченого Ермольда Ніґелла, автора
монументальної епопеї “Уславлення Людовіка”,
написаної в дусі “Енеїди” Вергілія, шо стала
апофеозом каролінгської могутності.
Благодатний грунт мала Л.л. і в монастир,
школах. З ними пов’язана діяльність поета і
вченого, архієпископа Майнцського Рабана Мавра
(784-856) та його учня, поета й теолога Валафріда
Страбона (809-849). Останній зажив популярності
передусім в агіографічних жанрах ж итія та
видіння (“Житіє св. Блайтмакка”. “Житіє св.
Мамми”, ‘Видіння Веттіна”) і став предтечею
“візіонерської” лінії в сер-віч. л-рі, найвищим
злетом якої є “Божественна комедія’’ Данте
Аліг’єрі. Видатними особистостями були також
Іоанн Скотт Еріугена, ірл. філософ, перекладач
Псевдо-Діонісія Ареопаґіта, та чернець
бенедиктинського монастиря в Санкт-Галлені
Ноткер Заїка (840-912) — вчений, поет, автор лат.
гімнів і кн. “Діяння Карла Вел. “, насиченої іст.
анекдотами і казк. мотивами, з яких виростає
пізніше жанр новели.
Див.; Латинська література.
Петро Рихло