До важливих питань синтаксису української мови належить проблема статусу цілісних (синтаксично зв'язаних, синтаксично неподільних, синтаксично нечленованих)словосполучень. Питання про явище синтаксичної зв'язаності, про природу конструкції, що становлять єдине функціональне ціле, не є новим у мовознавстві. Над цією проблемою лінгвісти почали замислюватись досить давно, але спроби аналізу синтаксично неподільних структур з'явилися в кінці XIX - на початку XX ст. 23! УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ Актуальність питання зумовлена необхідністю узагальнення концепції синтаксичної зв'язаності, простеження еволюції поглядів на статус і місце в синтаксичній системі цілісних словосполучень. Біля витоків теорії синтаксичної зв'язаності стоять О.Х. Востоков, Ф.І. Буслаєв, Л.В. Щерба, О.О. Шахматов, 0.0. Потебня, О.М. Пєшковський та ін., які поставили питання про граматично нерозкладні структури на різних рівнях (у тому числі й на рівні словосполучення). Під синтаксично зв'язаними конструкціями вони розуміли різні мовні явища. Так, Ф.І. Буслаєв та О.Х. Востоков залучають до розгляду словосполучень, в яких прийменник виконує функцію граматичного засобу вираження керування (пор. сидіти на стільці, придбати в магазині, вийти з будинку і под.). Такого типу словосполучення вчені кваліфікують як словосполучення замкненого "типу" [Буслаєв 1959, с. 435]. У більшості випадків уявлення вчених кінця XIX - початку XX ст. щодо неподільних структур збігається з сучасним. У цей період найбільше уваги приділяється цілісним словосполученням: кількісно-іменним (Л.В. Щерба, О.М. Пєшковський, 0.0. Шахматов); зі значенням сумісності (Ф.І. Буслаєв); сполукам іменника - родового поняття з прикметником - видовим поняттям (О.О. Шахматов, Л.В. Щерба). Ці словосполучення мовознавці кваліфікують як "злиті" [Буслаєв 1959, с. 446], "нерозкладні з погляду сучасних синтаксичних відношень" [Шахматов 1941, с. 275]. О.О. Потебня, О.М. Пєшковський та ін. опрацьовували також загальні питання теорії синтаксичної зв'язаності. О.О. Потебня як яскравий представник психологічного напрямку в мовознавстві розглядає нерозкладні синтаксичні угворення як "один акг думки" [Потебня 1958, с. 66]. О.О. Шахматов висунув дуже слушну теорію про самостійні й несамостійні відношення, яка перегукується з теорією синтаксичної зв'язаності, О.М. Пєшковський наголошував на тому, що значення синтаксично нечленованих конструкцій не виводяться безпосередньо із суми значень їх компонентів, і називає такі конструкції "незвичайними зворотами" [Пешковский 1956, с. 438]. Теорія нерозкладних структур так само, як і теорія словосполучень у кінці XIX - на початку XX ст. ще не набула поглиблення і зауваження вчених у цій галузі носять епізодичний характер. Теорія синтаксичної зв'язаності оформилася в 50-60-і рр. XX ст. (праці Д.М. Шмельова, Н.Ю. Шведової, Л.І. Коломієць, Г.М. Удовиченка та ін.), згідно з якою в мові існують конструкції, в основі яких лежать стійкі структурні схеми, що відтворюються у готовому вигляді. Ці утворення є стійкими лише у плані своєї граматичної організації та вільно наповнюються лексичним матеріалом. Загальне значення всієї синтаксично зв'язаної конструкції не складається з простої суми значень її складників, а закріплюється за всією структурною схемою. Теорія синтаксичної зв'язаності у 50-60-х рр. XX ст. опрацьовувалась на різних рівнях: реченнєвому (Д.М. Шмельов, Н.Ю. Шведова) та словосполученнєвому (Л.І. Коломієць, Н.Ю. Шведова, Г.М. Удовиченко, М.М. Гухман та ін.). У цей період здебільшого опрацьовувались загальні питання теорії синтаксичної зв'язаності (ступінь злитості компонентів, перерозподіл лексичного і граматичного значень сполуки між стрижневим і залежним елементами, поняття "граматичної ідіоматичності", виникнення "нових" відношень між компонентами сполуки, термінологія на позначення синтаксично зв'язаних утворень тощо). 232 Тема І. Синтаксис словосполучення Наголошується на тому, що граматична нерозкладність синтаксично зв'язаних конструкцій виникає на основі складних процесів переосмислення компонентів сполуки. У зв'язку з цим М.М. Гухман уводить поняття "ідіоматичності" для пояснення характеру переосмислення компонентів сполучення, яке зумовило їх реальну нерозкладність. І.О. Москальська, поглиблюючи і розвиваючи поняття граматичної ідіоматичності, дає визначення цьому явищу, що полягає "у втраті компонентами словосполучення свого первинного граматичного значення і у розвитку в цій моделі граматичного значення, яке не виводиться з граматичного значення компонентів словосполучення" [Москальская 1961, с. 93]. Розглядаючи теорію синтаксичної зв'язаності, дослідники (В.М. Ярцева, Н.І. Філічева, Н.И. Прокопович та ін.) зважають на перерозташувания граматичного й смислового центрів у таких сполуках. Кожне словосполучення повинно мати смисловий і граматичний центри. Як правило, ці центри збігаються, але у цілісному словосполученні, яке зазнало переосмислення компонентів, смисловий центр може бути відмінним від граматичного (одне слово несе на собі основне лексичне навантаження всього словосполучення, а інше є виразником його граматичного значення), пор.: троє хлопців, почати працювати, море квітів, хтось з учнів і под. У цей період розвитку теорії синтаксичної зв'язаності формується термінологія на позначення мовних явищ, що підпадають під неї. Різні вчені використовують у своїх працях, присвячених цілісним конструкціям, різні терміни: Д.М. Шмельов - "синтаксично зв'язані конструкції"; Н.Ю. Шведова - "невільні синтаксичні формули"; М.М. Гухман - "нерозкладні конструкції"; В.М. Ярцева - "зв'язані сполучення"; Т.П. Ломтєв - "нерозкладне синтаксичне ціле"; О.І. Москальська, Л.І. Коломієць, В.В. Розанова - "стійкі сполучення". Такі номінації існували паралельно і вживалися для найменування аналогічних явищ. Найуживанішими в наш час для позначення відповідних словосполучень є терміни синтаксично зв'язані (неподільні, нечленовані), цілісні словосполучення. З середини 70-х рр. XX ст. почався новий етап вивчення синтаксично зв'язаних конструкцій взагалі й цілісних словосполучень зокрема. Синтаксично неподільні словосполучення вивчаються з різних боків (типологія, функціонування, семантико-синтаксичні відношення, характерні ознаки, структура, загальні питання теорії синтаксичної зв'язаності тощо). Актуальним стає питання типології цілісних словосполучень (І.К. Блюміна, В.О. Горпинич, Ю.В. Фоменко, О.К. Кочинева, А.П. Загнітко, В.В. Бабайцева та ін.). На сьогодні єдиної типології синтаксично неподільних словосполучень не вироблено (амплітуда типів цілісних словосполучень коливається від трьох (у О.К.Кочиневої) до п'ятнадцяти (у В.О. Горпинича)). Очевидно, вона й не може бути опрацьована, тому що зарахування тієї чи іншої синтаксичної конструкції до розряду цілісних словосполучень передбачає певний ступінь суб'єктивності всякого. Видається оптимальним виділити такі основні типи синтаксично зв'язаних словосполучень: Кількісно-іменні сполуки (як словосполучення із власне числівником у ролі головного компонента, так і конструкції з семантичним еквівалентом числівника): Через левади і городи Два кума йшли з весілля до господи (Л. Глібов); Біля великого будинку походжала зграя курей (Л. Скрипник). Словосполучення зі значенням вибірковості: - Йдіть по табору і кажіть: Хто з мужів хоче поборотися з печенігом, хай підійде до князя (С. Плачинда); Маємо тут одне й те саме поняття, але як по-різному висловлює його кожна з чотирьох мов! (Б. Антоненко-Давидович). 233 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ Словосполучення зі значенням сумісності (тільки тоді є синтаксично зв'язаними, коли дієслово-присудок стоїть у формі множини, тобто стосується обох виконавців дії або носіїв стану): Дмитрик з Гавршком вчепились ззаду за сани і причаїлись (М. Коцюбинський); Не зачіпай його, малого, Не бий його і не пали, Бо перед ним іще дорога, Бо перед ним багато й много, І ми із ним ще не жили! (М. Вінграновський). Словосполучення, утворені поєднанням форм типу з обличчям, з руками, росту, віку тощо з прикметниками (дієприкметниками) для характеристики особи: Ніколас- джан - чорнявий, з високими залисинами, коротко стриженим чубом, зі щіткою вусів під гострим носом, середнього зросту й віку, худорлявий чоловік зі жвавими чорними очищами (М. Стеблина). Словосполучення, в яких головне слово своїм значенням відповідає члену речення, а залежне розкриває це значення: 3 тих пір він більше не з'являвся перед моїм вікном, той маленький хлопчик з метеликовими крилами мстився мені за те, що я одного разу схопив його побачити і зіпсував його красиве метеликове крило (В. Голобородько). Сполуки прикметників (дієприкметників) з іменниками, що називають родові поняття: Це був міцний і пристрасний солдат (О.Довженко); На портретах претенденти, Хлопці інтересні, І написано під ними, Що порядні й чесні (П. Глазовий). Словосполучення, утворені поєднанням іменників за допомогою прийменників від - до, з - до: Оце тобі й увесь світ широкий - од стіни до стіни (С. Васильченко); Перебігав з ворочки в воронку, в поросі, в бруді, в снігу (О. Довженко). Складені дієслівні присудки: А тому музикою рознесло все тіло на порошини, і він мусив цілий рік збирати себе по атому з космосу (Е. Андієвська); Ти зрікся мови рідної. Тобі земля родити перестане (Д. Павличко). Займенникові сполучення зі сірижневим словом щось (рідше хтось) у всіх відмінках: Тепер усі завважили, що під лозами над Дністром коїться щось незвичайне (А. Чайковський); Тепер, коли вони лишились самі, без людей, в цій темній хаті, оточеній чимсь грізним і невідомим, ...тривога зростала, збиралась круг них, немов гримлячий газ (М. Коцюбинський). Метафоричні й перифрастичні утворення: Голос трав прозвучить, підведе серед ночі, В груді вдарить вітрів течія (М. Руденко); Та я ж його витурю з дому, щоб не балакав малий сатана того, що усім відомо (В. Симоненко) (перифраза дорівнює слову син). Розглядаючи функціонування цілісних словосполучень, дослідники (В.В. Явір, В.П. Малащенко, Ю.П. Богачев, І.Б. Хлєбнікова, І.А. Москаленко та ін.) зважають на те, що ці конструкції існують у системі мови як вільні, але в реченнєвій структурі розглядаються як один компонент. Вчені застерігають, що поняття "компонент словосполучення" і "член речення" не є ідентичними. Члени речення і словосполучення є взаємопрониклими, "словосполучення може включати один член речення, якщо воно фразеологічно чи синтаксично нерозкладне" [Хлебникова 1979, с. 63]. Одні види цілісних словосполучень спеціалізуються на вираженні ролі якогось одного фіксованого члена речення (наприклад, сполуки, утворені в результаті поширення фазових або модальних дієслів інфінітивами), інші синтаксично зв'язані словосполучення можуть виконувати функцію декількох членів речення. Але у будь- якому випадку ці утворення не втрачають своєї приналежності до системи словосполучень, а не фразеологічних одиниць [Малащенко, Богачев 1984, с. 82], тому що становлять створювані у процесі мовлення, а не відтворювані одиниці. 234 Тема І. Синтаксис словосполучення Дослідники, крім розгляду теорії функціонування синтаксично зв'язаних словосполучень взагалі, аналізують окремі різновиди цілісних сполук, їх структуру і функції: підмети - цілісні словосполучення (І.А. Москаленко), цілісні словосполучення - головні члени двоскладного речення (І.Р. Вихованець), іменникові конструкції, в яких стрижневе слово семантично співвідноситься з числівником (М.М. Богдан), метафори (А.П. Загнітко, В.В. Петров, І.С. Родіонова), перифрази (ОН. Кочин) і т.д. Часто теорія синтаксичної зв'язаності пов'язується з теорією аналітичних конструкцій (В.М. Жирмунський, В.Г. Гак, А.П. Загнітко, М.О. Вінтонів та ін.), при цьому визначається місце синтаксично нерозкладних словосполучень серед аналітичних утворень. Під аналітизмом, як правило, розуміють розподіл лексичного і граматичного значень між різними компонентами структурно та семантично об'єднаних елементів [Вінтонів 1997, с. 88]. А.П. Загнітко при цьому наголошує саме на тому, що теорію словосполучення треба класти в основу розв'язання питань аналітизму синтаксичних компонентів. Синтаксично зв'язані словосполучення він вважає аналітичними конструкціями тому, що один з компонентів таких побудов позбавлений можливості виражати предметне значення і бере участь "тільки у граматичному оформленні синтаксичних компонентів", а другий компонент, у свою чергу, компенсує недостатність семантики першого і, таким чином, виражає предметність значення всього словосполучення і "надає йому здатність виступати одиницею синтаксичного членування речення" [Загнітко 1996, с. 79]. На думку А.П. Загнітка, такі конструкції мають у своєму складі "лексеми з релятивною семантикою" (у Д.М. Шмельова - конструктивний елемент) - інформативно недостатні слова, які не можуть утворювати самостійний компонент синтаксичної структури речення. Лексеми з релятивною семантикою характеризуються такими ознаками: 1) приналежність до категорії повнозначних слів; 2) необхідність обов'язкового поширення словами, що формують однозначність вислову; 3) нездатність уживатися абсолютивно; 4) передбачуваність форми залежного слова у переважній більшості випадків; 5) здатність утворювати разом із залежними словами сполучення слів; 6) властивість утворювати разом із залежним словом "аналітично виражений синтаксичний компонент" З.Г. Бурдіна, досліджуючи синтаксично нерозкладні конструкції доводить, що такі утворення є "інтегрованими структурами", в яких виникають приховані семантико-синтаксичні значення і відношення. На нашу думку, визначення цілісних словосполучень як інтегрованих конструкцій доречно, оскільки інтеграція розуміється як "об'єднання в ціле будь-яких окремих частин" [Словник іншомовних слів 1974, с. 286-287]. Деякі аспекти теорії синтаксично зв'язаних структур аналізуються дослідниками української діаспори (О. Панейко, С. Чорній). У розвідках цих дослідників аналіз таких конструкцій, як правило, зводиться до переліку тих синтаксично зв'язаних словосполучень, які виступають у функції головних членів двоскладного речення. Отже, слід виділити такі диференційні ознаки синтаксично зв'язаних словосполучень: 1) цілісні словосполучення - інтегровані структури; 2) наявна структурна схема словосполучення; 3) наявне граматичне значення (семантико- синтаксичні відношення між компонентами); 4) наявна лексема з релятивною семантикою; 5) десемантизація певною мірою головного елементу конструкції; 6) збереження компонентами свого лексичного значення (одним повністю, а другим 235 УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ частково); 7) синтаксична функція одного члена речення; 8) певна семантична злитність компонентів словосполучення; 9) цілісність таких словосполучень простежується лише у складі речення, за межами речення синтаксично неподільні сполуки можуть розглядатися як вільні. Література 1. Буслаев 1959: Буслаев Ф.И. Историческая грамматика - М.: ГОС уч.-педаг изд-во Мин. Просвещения РСФСР, 1959. - 623 с. 2. Вінтонів 1977: Вінтонів М.О. Аналіз та аналітизм // Функціонально- комунікативні вияви граматичних одиниць. - К.: ІЗМК, 1997. - С. 88 - 92. 3. Загнітко 1996: Загнітко А.П. Український синтаксис у 2-х ч. - ч. 1 - К.: ІЗМК, 1996.-201 с. 4. Малащенко 1984: Малащенко В.П., Богачев Ю.П. Словосочетания и членьї предложения // Вопросьі язьїкознания. - 1984. -№6. - С. 81 - 86. 5. Москальская 1962: Москальская О.И. Устойчивьіе словосочетания с грамматической направленностью // Вопросьі язьїкознания — 1962. — № 5. — С. 87 - 93. 6. Пешковский 1956: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - М.: ГОС уч.-педаг. изд-во Мин. Просвещения РСФСР, 1956. - 511 с. 7. Потебня 1958: Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - Т. 1-2. - М.: ГОС уч.-педаг. изд-во Мин. Просвещения РСФСР, 1958. - 536 с. 8. Словник 1974: Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. - К.: Рад. Енциклопедія. 1974. - 775 с. 9. Хлебникова 1979: Хлебникова И.Б. О характере взаимодействия лексической и грамматической семантики в морфологических и синтаксических единицах // Русский язьік в школе. - 1979. - № 3 - С. 55 - 64. Ю.Шахматов 1941: Шахматов А.А. Очерк современного русского литературного язьїка. - М.: Гос уч.-педаг. изд-во наркомпроса РСФСР, 1941. -286 с. Опубл.: Лінгвістичні студії: Випуск 10. Збірник наукових праць І Укл : Анатолій Загнітко (наук.ред.) та ін. - Донецьк: ДонНУ, 2002. - С. 32-36.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.