КЕННІНҐ (букв позначення) — етил, фігура,
постійний перифраз, усталене іменування трад.
образів-понять у давн-пн. (ісл. та норв.) скальдичній
та еддичній, а також ірл. поезії.
Такими постійними поняттями, шо
замінювалися семантично спорідненими або
синонімічними словосполученнями були К.: “воїн”
(“той, хто править конем моря”, “древо битви”,
“ясень битви”, “посох меча”), який називався
іменами божеств, назвами дерев чоловічого роду
разом з реаліями та предметами чоловічої
діяльності: “битва” (“негода Одіна”, “древо мечів”),
“меч” (“вогоньбитви”, “сонце битви”, “вогонь крові
і ран ”), “корабель” (“кінь моря”, “кінь хвилі”,
“ведмідь прибою”), “золото” (“бурштин м оря”,
“вогонь руки”, “вогонь м оря”) тошо. С в ої
прізвиська, “біографічні” та “функціональні”
прикмети мають і язичницькі боги. Звичним є
послідовне нанизування К. (багаточленні К.).
Основою К. є колективна конвенціональна
метонімія, а отже, він, по-перше, успадкувався,
а по-друге, має парадигматичний характер і тому
не залежить від автор, контексту. Як езотерична
загадка К. пов’язаний із грою — генетичним
чинником походження та атрибутивною
властивістю мист-ва.
Оригінальними зразками К. у нов. європ. л-рі
є вірш рос. поета XX ст. В. Хлєбнікова “Слово об
Эль”.
Б ори с Іванюк