КЛЕФТСЬКІ ПІСНІ (від грец. к/е/іої —
крадіжник, гайдук) — пісні грец. нар. месників, які
вели боротьбу проти тур. завойовників та їх
союзників, заможних землевласників (XVIII — поч.
XIX ст.). Отже, згідно з значенням слова, — це греи.
гайдуки. К.п. оспівують боротьбу грец. народу
проти нац. та соц. пригноблення. Особливого
розквіту вони набули у період нац.-визвольної
війни проти Туреччини (1821-1827). Пісні
поділяються на героїчні та лір. їхньою темою є
подвиги, повсякдення та душевний стан людей, які
вирішили захищати свою незалежність. За
мотивами та змістом К.п. близькі до пд.-слов’ян.
гайдуцьких та ускоцьких пісень: розлучення з
матір’ю та коханою, двобій з турками, самотність
воїна, порівняння героя з орлом та сонцем тошо.
Так само як у пд-слов’ян. піснях проти
поневолювачів зі зброєю в руках виступають жінки.
Клефтські ватаги мали при собі співців, а дехто з
них сам складав пісні (Колокотроніс, Макріяніс,
А.Газіс та ін.). К.п. співали в супроводі струнних
інструментів, часто під їх виконання навіть
танцювали. Переважно в К.п. використовувався
ямбічний вірш у п’ятнадцять складів, поділений на
два піввірша. Вперше К.п. були надруковані в зб.
Клода Форіеля “Народні пісні Греції” (Париж, т. 1,
1824; т.2, 1825). Високу оцінку К.п дав Й.В.Гьоте.
В Росії їх перекладали М.Гнедич, А.Майков та ін.
В Україні боротьбу клефтів оспівав Ієремія Галка
(М.Костомаров) у “Грецькій пісні” (1840):
І реве, і шумить,
І гуле, і гримоть.
Чи то воликів б’ють,
Чи то звіра иькують?
То не воликів б’готъ.
То не звіра цькують.
То хоробрії клефти
Музувїрів січуть.
Валерій Лавръонов