КОБЗАР — виконавець дум, іст. та лір. пісень
у супроводі кобзи — одного з найдавн. струнних
щипкових інструментів (3-12 струн). Іст. згадки про
кобзу в Україні починаються з XI ст. Аналоги: а)
бандурист — виконавець на бандурі — близькому
до кобзи але досконалішому інструменті зх-європ.
походження (12-20 струн), що закорінився вУкраїні
в кін. XVI ст.; б) лірник — виконавець на лірі —
клавішно-смичково-струнному інструменті теж зх-
європ. походження, шо поширився в Україні в XV ст.
Корені кобзарства ведуться від легендарних чи
напі&леґендарних співців Слов’янщини — давн-
рус. Бояна і Митуси (згадки у “Слові о полку
Ігоревім” та “Повісті временних літ”), чес. Люмира
{“Кпііт’есіуогхку’ гикоріз”). Подібність простежується
з творчістю бардів — епіч. співців кельт, племен
(V — XVII ст.).
Перші згадки про кобзарів і лірників
знаходяться в поль. хроніках XVI ст. Спочатку
творцями дум та іст. пісень та їх виконавцями в
супроводі муз. інструментів були безпосередні
учасники важливих подій, козаки-воїни. З 2-гої
пол. XVIII ст. виконання переходить до К.-сліпців
(часто колишніх воїнів). На відміну від К.-учасників
подій які творили думи та іст. пісні, К.-сліпці в
основному популяризували їх, зберігаючи в нар.
пам’яті. А втім вони створили багато варіантів
нар. епіч. лір. тв. і абсолютно нов. сюжетів. К. та
лірники були організовані в цехи на кшталт
ремісничих. Спілкувалися між собою арго —
притаєною, т.зв. лебійською мовою.
Кобзарство було дуже шанованим, надто на
Запорозькій Січі. К. сприймалися як провідці й
носії слова правди. Вони брали участь у козацьких
походах та гайдамацьких повстаннях, у нац,-
визвольних рухах. Роля й місце К. були
надзвичайно вагомими. У період Хмельниччини
(1648-54) вони закликали народ до боротьби,
виражали його сподівання, уславлювали героїв.
Після поразки повстання Коліївшини (1768)
активних його учасників-кобзарів Прокопа Скрягу,
Василя Варченка було страчено. Із занепадом
козацтва занепадає і кобзарство. К. змішалися з
жебраками-лірниками. Але й у ХІХст. були визначні
митці: А.Шут, Т.Пархоменко, О.Вересай якого
високо цінував Т.Шевченко й подарував йому 1860
свій “Кобзар”. Недарма збірник своїх віршів пост
називає цим словом. Образ К. стає улюбленим
наскрізним образом Шевченкової творчості. Він
оспівує К. як втілення духу укр. народу у літ. і
малярських те. (Інтерсеміотнка). Серед видатних
К. XX ст. М.Кравченко, Г.Гончаренко.
У період укр. відродження кін. XIX — поч. XX
ст. зростало зацікавлення укр. інтелігенції, зокрема
худож., кобзарством. О.Сластіон склав альбом
графічних портретів 23-х К. Г.Хоткевич сприяв
популяризації й відродженню кобзарства
наслідком чого стало створення ансамблю
бандуристів суч. типу в Україні та діаспорі (Канада,
Австралія).
У період громадянської війни частина
бандуристів брала участь у збройній боротьбі за
Україну. 1918 Першу капелу бандуристів
благословив гетьман Павло Скоропадський.
За совєтських часів ставлення до К. було
ворожим. У 20^гі роки було проголошено гасло-.
“Проти кобзи — радіо/ініпрельстану!”, “Пильніше
контролюймо кобзарів!” Кобзарські цехи було
піддано переслідуванням. “Багато кобзарів толі
пропало. Кого ловили на базарі. Кого — на
помешканні. Скрізь, де б вони не з’являлись, їх
забирали.” згадував К. А.Порфіненко. Доходило
аж до фізичного винищення. Так, у сер. 30-х pp.
було організовано Перший всеукраїнський конгрес
лірників. На нього було зібрано понад 200 К. та
розстріляно НКВД. До цькування долучилися
письменники Ю.Смолич твердив: “Кобза заховує
у собі певну небезпеку, бо надто міцно зв’язана з
націоналістичними елементами укр. культури, з
романтикою козацькою й Січі Запорізької”.
М.Хвильовий закликав “вибивати колом
закобзарену психіку народу”. М.Бажан у поемі
“Сліпці” називає К. “зрайцями”, “смердючими
недоносками”, засуджує на смерть К. та
кобзарство: “Помреш як собака, як вигнаний
зайда, Пограти, юродивий, спотворену гру!”
Поряд з цим створювалися капели бандуристів
та згодом школи кобзарського мист-ва, які
використовувалися в комуністичних
пропагандистських цілях. Складалися відповідні,
позбавлені жодної худож. вартості думи.
Див.: Багші, Ж ирш і, Рапсод.
Анатолій Волков