КОЛОМИЙКА — вузькорегіональний нар,-
пісенний жанр, який має усталену мелодію,
виконується як приспівки до танию чи якихось свят
або обрядів. К. властива для Карпат і Прикарпаття
і поруч з співанкою є провідним жанром у
місцевому пісенному фольклорі.
К. як поет, форма засвідчена у рукописних
фондах XVII ст., а з поч. XIX ст. досить активно
публікується у фольклор, зб. Незважаючи на певні
відмінності у мелодійному малюнку, які характерні
для К. ряду регіонів (Закарпаття, Покуття,
Гуцульшина, Буковина), на окр. акценти,
своєрідність нюансів, все ж вони становлять окр.
чітко обмежену групу нар.-пісенної поезії з
властивою лише їм ритм, будовою —
коломийковим віршем. Це тверда строфічна
форма, дворядковий чотирнадцятискладовий вірш
— період з формулою (4+4+6)2 або (8+6)2, з
цезурою після 8-го складу, з суміжним римуванням
та жіночими римами:
Ой піду я поміж гори там, де жиюгь бойки
Де музика дрібно грає, скачуть полегойки.
Трапляються варіації, коли після перших
чотирьох складів можуть бути складові зміщення;
поруч з 14-складником виступають рядки з меншим
числом складів. Тому цілком природні схеми: один
рядок -13 чи 12 складів, а наступний — 14 складів.
У таких випадках заг. ритмічний малюнок
вирівнюється за рахунок мелодії:
Вибирався Кочубей у бій з ворогами,
Та взяв собі самопал і лук зо стрілами;
Казав собі коня лати, коня вороного
Шаблю із похвою, фляшку із волою.
Інколи при записуванні дворядковий
коломийковий вірш записують у чотири рядки.
Для К. характерна висока сконденсованість
змісту і форми, бо кожна строфа наповнена цілком
завершеною думкою, а об’єднуючись у в’язанки,
складає більш широкий тв. з певною логічною
цілістю. При лаконізмі К. одночасно в ній
закладено глибокий зміст, широку гаму нар.-філос.
поглядів та психології.
К. композиційно будується за принципом
синтаксичного повторення чи запитання. Від нар.
пісні вона взяла засіб аіалога, хоча в К. він
зустрічається рідше ніж в піснях. Характерні трад.
для нар. поетики зачини або заспіви Закувала
зозуленька, Ой попіл гай зелененький та ін. Багата
палітра худож.-виражальних засобів, характерною
ознакою яких є сталість і стабільність. Порівняно з
ін. пісенними жанрами фольклору К. досить рідко
послуговується епітетами. Позаяк К. дуже
лаконічна, то всі описувані картини звужені до
мінімуму, отож епітети вживаються тільки найбільш
худож. досконалі. Характерне швидке реагування
на різноманітні сусп.-політ. події на соц.-економічні
умови життя; при цьому, змінюючи тематику, К.
все ж залишається трад. за своєю структурою.
Проблемами К. як жанру займалися
О.Потебня, І.Франко, М.Сумцов, Я.Головаиький,
М.Гнатюк та ін. Існують твердження, шо К. як жанр
запозичена з поль. краков’яків (Вацлав з Одеська).
Проте доведено, шо у ній є заспіви, яких немає в
краков’яках. Для К. також нетипові абстрактні
повчання, шо є невід’ємною рисою краков’яків
(Сумцов). Гнатюк вважає, шо К. схож а з
краков’яками лише лаконічністю форми, але такі
ж короткі форми існують у словаків (коломийки),
сербів (коло), росіян (частушки) та ін. Це доводить,
шо названі жанри у різних народів виникли
самостійно. Що ж до самого слова коломийка.
то, очевидно, важко погодитись з твердженням,
шо воно походить від топоніма Коломия, а швидше
від танцювальної фігури “коло”, у якій частіше
всього виконується під сталу мелодію та відповідні
співи сам танець.
В л-рі одним з перших звернувся до
коломийкового вірша Т.Шевченко. Біля 30% його
поет, текстів написано коломийковим віршем.:
“Думка” (“Нащо мені чорні брови”), “Тече вода”,
“Не женися на багатій” та ін. Використовуючи
трад. коломийкове складочислення, Шевченко
його урізноманітнює: запроваджує перенесення
(енжабеман), часом нехтує цезурою, дешо хореїзує.
Мале дитя коло його
На сониі куняє,
А тим часом старий кобзар
Ісуса сггіва
Хто йде, іде — не минає:
Хто бублик, хто гроші.
Хто старому, а дівчата
Шажок міхоноші
Такий варіант (часом його звуть
шевченківським 14-складником, або шевчен­
ківським віршем) знаходимо в Ю.Федьковича,
С.Воробкевича, С.Руданського, Я.Щоголіва,
П.Тичини, П.Воронька, не кажучи вже про епігонів
Шевченка. Коломийковий вірш став визначальним
(канонічним) для жанру співомовки (як 5-
тистоповий ямб для сонету). Щоправда, в співо­
мовці можливі незначні складові варіації.
При перекладанні коломийкового вірша,
зокрема рос. мовою, цей нац. своєрідний вірш
здебільшого знебарвлюють. Іноді коломийковий
вірш знаходимо в ін. слов’ян, л-рах, зокрема, у тв.
на укр. тему. Я.Купала у вірші “Памяці Шевченкі”
пише:
Ад гастіниа да гастіниа,
Ад хаты да хаты
Звініиь кобза украіниам
Аб вялікім святу…
Анатолій В ол ков,
Ю рій Гречаню к