КОМ ЕДІЯ СИТУАЦІЙ — протилежний
(опозиційний) комедії характерів жанр, де
основним структуроутвірним первнем є напружена
дія, шо спричиняє конфліктні ситуації, плутанину,
збіги обставин, раптові зміни розвитку сюжету, появу
чинників, шо вони непередбачувані не лише для
глядачів, але й для дійових осіб: персонажі
здебільшого потрапляють у гострі ситуації
несподівано, ба навіть випадково. Випадок часто
буває кульмінацією або роз’язкою. Саме
непередбаченість для дійових осіб ситуцій, в які вони
потрапляють, відрізняє власне К.с. від її різновиду
— К. інтриги. Для К.с. характерний незбіг слів і
вчинків персонажів. Психол. персонажі переважно
мало розроблені, позбавлені індивідуальних рис
характеру, наближаються до схеми, до маски (К.
масок). Першим різновидом європ. К.с. була
новоаттична К., зокрема Менандра (342-291 до н.е.)
— “Близнюки” та ін. У рим. л-рі К.с. розвивав Плавт.
За Сер-віччя був поширений споріднений з К.с. жанр
ф арсу . Зразком ренесансної К.с. в Іспанії є
“Благочестива Марта” Тірсо де Моліна. В Англії К.с.
складає вагому частину драматургії єлизаветинської
доби (напр., “Комедія помилок” і “Сон літньої ночі”
В.Шекспіра). Відомі пізніші К.с.: “Шалений день, або
Одруження Фігаро” П. О. де Бомарше, “Чоловік і
жінка” графа О.Фредра, “Сватання на Гончарівиі”
Г.Квітки-Основ’яненка, “Фея гіркого мигдалю”,
“Екзамен з анатомії” І.Кочерги, “Іван Васильович”М.
Булгакова.
Людмила Волкова