КОМІКС (англ. comic strips — комічні смужки
з малюнками) — оповідь в картинах з коротким
супроводжувальним текстом, найчастіше
пригодницького і коміч., а також еротичного
характеру. Один з різновидів м а с о в о ї
літератури, в якому явно переважає візуальне,
образотвор. начало, а текст виконує допоміжну
роль, шо схиляє деяких дослідників (Вільперт) до
думки про “неліт.” характер К. Як правило,
репліки дійових осіб (найчастіше діалоги)
графічно оформлені у вигляді “бульбашок” (англ.
balloons; нім. Blasen; італ., ф р . fumetti). які
виходять з уст персонажів. Улюблені сюжети К. —
тваринні історії (Міккі Маус, Дональд Дак У.Діснея),
життя та подвиги іст. та псевдоіст. героїв (принц
Айзенгери, Астерікс), пригоди фант., нездоланних
або й напівфант. “надлюдей” (Тарзан, Мандрейк,
Супермен, Бетмен, Фантом) та різних казк. істот в
утопічних ситуаціях. Улюблені об’єкти зображення
— фантастика, війна, кримінальні та детективні
історії, страхітливі злочини, жахи, садизм, а також
відвертий масовий секс, шо спричинилося в деяких
країнах до індексування (заборони) окр. видань К.
Нерідко К. використовують традиційні сюжети
і образи світ, л-ри, (Одіссей, Сіндбад-мореплавець,
Фауст, Гамлет, бібл. персонажі) зводячи їх до
примітизованих, інфантильних варіантів. Хронотоп
К. невизначений, події часто відбуваються в
якомусь умовному просторі і часі, де поряд з
космічними кораблями з’являються динозаври,
чарівники і маги борються з технічно оснашеними
суперменами тошо. Для К. характерні полярні
контрасти в протиставленні добра і зла, друзів та
ворогів, темних недолюдків, спраглих влади і
багатства злочинців та ідеальних героїв, створених
у відповідності з банальними уявленнями
споживачів м асової культури, шо стають
прообразами нової псевдонар. міфології епохи
засобів масової комунікації. Примітивності естет,
вимірів, схематизмові сюжетів та одноплановості
героїв відповідає спрощена, шаблонна, частково
навмисне спотворена мова з короткими називними
реченнями, гіпертрофованою пунктуацією і
притаманними К. звуконаслідувальними ефектами
для зображення різного роду шумових явиш.
Споживання К., як правило, виключає логічне
мислення реципієнта, ігнорує його духов, потенції,
спотворює і збіднює картину світу.
Характерно, шо всі прообрази і “моделі” К.
стояли на значно вищому худож.-ест^т. рівні:
килими із Байо (Франція), cep-віч. мініатюри зі
шпруховими стрічками, емблематика бароко.
Генетично К. пов’язані з т. зв. історіями в
картинках, популярними у XIX ст. (“Малі ведмеді
йтигри” Й.Свіннертона (1892), “П охмілліґкозєнят”
Р.Дірка (з 1897 p.), серії малюнків В.Хогарта
(“Модний шлюб”), Вільгельма Буша (“Макс і Моріц”,
“Франц і Фріц”), пізніше ілюстровані романи
Р.Тьопфера та ілюстровані історії О.Якобсона
(“Адамсон”), О.Е.Плауена (“Батько й син”).
Перші К. з’явилися у США у 80-х роках XIX
ст. як комбінації й серії смішних картинок з
продовженням, котрі вмішувалися на
гумористичних шпальтах газет і журналів:
“Походження всесвіту” (1894) та “Жовте козеня”
(1896) Р.Ф.Аугколта, “Леді Баунтіфул’’ Г.Карра.
Починаючи з 30-х pp. XX ст. вони випускаються у
вигляді кольорових брошур і книжок (comic books)
з масовими тиражами до 100 млн. примірників,
по 650 назв на місяць. Як показали соціологічні
опитування, К. регулярно читають 50-70%
американців і близько 165 млн. чол. в ін. країнах
світу.
Проникнення К. в Європу спостерігається
після 2-ї світової війни, свого апогею воно досягає
в 1950-60-ті pp., після чого популярність К.
починає падати, незважаючи на численні
екранізації, теле- й відеовтілення. Починаючи з
60-х pp. продукцію К. використовують поп-арт і
культура андеграунду, звертаючись до виразності
її графічної мови, незрідка вона служить засобом
політ.-сусп. агітації і комерційної реклами, а також
сатири і критики сусп. порядків (В.Келлі, В.Бод,
К.Вільсон і В.Вуд та ін.). В К. для дорослих
(“Барбарелла” Й.К.Фореста, “Йоделле” П.Бартіра
і Г.Пелерта) часто поєднуються секс і жорстокість.
Різновид К. в Італії — т. зв. “Фоторомани” (“Міф
про Ордея” Д.Буццаті).
Див. /нтерсеміотика.
Петро Рихло