КОНТАМІНАЦІЯ (від лат. сопІатіпаНо —
зіткнення, об’єднання, змішування).
1) Різновид запозичення: перенесення окр.
складників (уривків, сцен, мотивів, образів) з
одного тв. в ін. Первісно К. з’являється на стадії
постання л-ри як один із засобів рецепції грец. л-
ри. Гней Невій (бл. 270 — бл. 201 до н.е.) і Плавт
(сер. III ст. до н.е. — бл. 184 до н.е.), перероблюючи
ант. комелії, контамінували, переносили для
посилення гумору окр. сцени з ін. комедій. Це
полегшувалося постійністю масок і подібністю
сюжетів п’єс, які перероблювалися. Другим
варіантом К. було змішання, злиття інтриг двох
комедій. Цими драматургами було закладено певну
традицію К. як засобу драматургічної композиції.
На цю традицію спиралися й посилалися пізніші
автори, як Теренцій (бл. 195-159 до н.е.),
перероблюючи п’єси Менандра та ін. фей. поетів.
У пізнішій історії драматургії К. не зникає аж до,
напр., “Єгипетських ночей” (1934) рос. режисера
О .Т аїрова: “театр, композиція” з “Цезаря і
Клеопатри” Б.Ш оу, “Єгипетських ночей”
О.Пушкіна, “Антонія і Клеопатри” В.Шекспіра. У
“Моделі Антігони 1948” Б.Брехта збережено
основні сюжетні мотиви трагедії Софокла та більшу
частину її тексту в нім. перекладі Ф.Гьольдерліна.
Сюди вставлено розповідь вісника з трагедії Есхіла
“Перси”. Але гол. зміна— додано пролог, дія якого
відбувається у квітні 1945 р. в Берліні. Тут
повторюється ситуація Полініка, Антігони та
Ісмени. Пролог створює ефект очуження. Надалі,
сприймаючи сюжет (дещо перемонтований) клас,
трагедії, глядач проводить паралелі до подій 2-ї
світ. Війни. Подібна функція К. у комедії М.Рошина
“Арістофан, або Вистава комедії “Лісістрата” в
місті Афіни 2400 років тому”. Тут автор зберігає І
і II епісодії з комедії Арістофана.
Інколи К. звуть не лише макрокомпозиційний,
але й мікрокомпозииійний засіб: перенесення
словесного мікрообразу. Напр., Шевченкові слова
у поезії А.Малишка: Реве Дніпро, й лани
широкополі // Мелами пахнуть, колосом шумлять.
Але в цьому і подібних випадках маємо справу не
з К., а ремінісценцією.
2). Термін К. перенесено в фольклористичну
термінологію для позначення композиційного
явища, дуже характерного і вагомого для нар.
творчості. Наприкін. XIX та в XX ст. виникла
думка, шо К. у фольклорі стає механічною і
відображає зруйнування нар. поет, традиції. Однак
дослідження показують (В.М.Сидельников), шо і в
XX ст. К. є твор. обробкою пісенних варіантів
окр. талановитими виконавцями. К. допомагає
пісні продовжувати своє існування впродовж
століть і в дусі культ, традицій. Хоча при цьому
можливе і механічне поєднання внаслідок
забування, руйнування нар. поет, традицій. В
піснях К. відбувалась на основі ідейно-тематичної
близькості, наявності подібних лір. героїв або
ситуацій, подібних мотивів: сирітство, нерівний
шлюб, шлюбна зрадливість, солдатська доля,
мотиви ночі осінньої, коника вороного тощо. К.
полегшується вільною асоціативною композицією,
поширенням в різних піснях однакових худож.
стійких словосполучень: темна ніч, добрий
(вороний) кінь, чужа сторона та ін. Казк. матеріал
контамінується за близькістю текстів, їхньої
тематики, типів героїв: пошук матері (дружини,
нареченої, нареченого), герой-дурень, хоробрий
кіт чи півень і т.п. Процес К. переважно відбиває
підсилення твор. чинника у фольлор. процесі.
В билині також буває К. Напр., тексти билин
“Садко” і “Садко і морський цар” з’єднуються в
одну билину. Відбувається К. за спільним образом
морського царя, що діє в двох билинах. Взагалі в
фольклорі К. відбувається шляхом перенесення
спільних місць (/осі communes) з одного в ін. текст.
3) У т екстол огії під К. розуміють
реконструкцію певного тв. шляхом поєднання
різних редакцій чи списків, коли наявні тексти
викликають сумнів щодо їх відповідності автор,
задумові. Переважно К. застосовується для
реконструкції, вироблення канонічного тексту
пам’яток давн. письменства: відновлення акад.
О.Шахматовим первісної редакції “Повісті
временних літ”, або Л.Махновцем “Київського
літопису”. К. може вживатися як прийом
установлення канонічного тексту: наук, вивірена
К. тексту комедії О.Грибоедова “Лихо через розум”
М.К.Піксановим. При текстологічній К. можливе
й створення хибного тексту, шо відображує не
автор, задум, але невірне його розуміння
текстологами (текст поеми М.Лєрмонтова “Демон”
у 6-томовому академічному виданні 1954-57).
4) У мовознавстві К. -— схрещення двох
складників, граматичних ф орм , лексем,
фразеологізмів на основі постійного або випад­
кового зв’язку — структурної функціональності,
асоціативної подібності. Лексична та
фразеологічна К. — один з шляхів створення
автор, неологізмів: “І вороги — бездушні
пітозгуби — на тебе кинулись” (П.Тичина),
“Мастер-ламастер” С.Маршака від “Майстер-
ламайстер, // Трошун-розбивайстер // Крутиться,
трудиться// Майстер-ламайстер” (П.Воронько);
“Клененочек маленький матки // Зеленое вымя
сосет” (С.Єсенін). Часто К.-неологізми виконують
сатиричну функцію: “Arka (ковчег — Л.В.) Noego
+ nowe і stare = arka noego i starego” (С.Ружевич);
“ПАРТІЯтизм — любов до батьківщини, яка
починається за вікном чорної “Волги” і закінчується
за обитими шкірою дверима”; “СЕКСОТопатологія
— хворобливий потяг до вуха особи своєї ж статі”
(В.Кожелянко).
Людмила Волкова