КРИВАВА ДРАМА (трагедія помсти, кривава
трагедія, кривава мелодрама, сенекіанська драма)
— драм, жанр, що існував практично у кожній
європ. л-рі доби Відродження, в якому основна
увага приділялася зображенню різноманітних
кривавих сцен, насильств і смертей.
Витоки К.д. знаходяться у драмах давньорим.
філософа й письменника Сенеки (4 до н.е. – 65
н.е.), який зображував різноманітні жахи та
вбивства. Подібні мотиви знаходимо також у
героїчних поемах народів Європи (нім. “Пісня про
Нібелунгів”, франц. “Пісня про Роланда”, ica
“Пісня про мого Сіда”): розрубані тіла, мозок, що
витікає з черепа, кров, яка ллється, відрубані
кінцівки вказували на доблесть лицаря, його
безстрашність і силу.
Найбільший розвиток К.д. отримала в Англії,
де захоплення ант. трагедіями, зокрема Сенекою,
збіглося з реакцією на кризу гуманізму: війни всіх
проти всіх, боротьба за егоїстичні інтереси
особистості, укріплення абсолютистських режимів.
Розгул жорстокості й свавілля особистості
посилювалися крахом усіх патріархальних зв’язків
між людьми в сусп-ві.
Гуманісти гостро критикували дійсність і
водночас доходили висновку про мінливість свого
попереднього ідеалу вільної особистості, виявивши
закладені у ній демонічні страшні сили, які несли в
собі злочини проти людства. П ’єси викликали жах,
але не пробуджували думки, не піднімали питань
про сенс життя й про долю людини. В К.д. 2-оі
пол. XVI ст. проповідувалася похмура життєва
філософія-, в світі панує злоба, мінливість долі,
нетривкість щастя, нікчемність будь-якої величі.
Життя людини порівнювалося з кораблем у
розбурханому морі, а драматурги вчили глядачів
підкорятися долі й не гнути кирпу у хвилину шастя.
К.д. як жанр має низку специфічних
особливостей. Сюжет базувався на придворних
інтригах чи на мотиві помсти. Г ерої К.д.
відрізняються від героїв ін. жанрів саме
безоглядною жорстокістю та мстивістю. Так, єврей
Варрава з п’єси К.Марло “Мальтійський єврей”
(1589) за допомогою турків мститься мальтійським
лицарям за кривди й приниження, Т.Кід в
“Іспанській трагедії” (1587) зображує символічний
обраа Помсти, яка у фіналі після вирізування усіх
дійових осіб останнього акту стверджує, шо всі її
бажання “задоволені горем та кров’ю ”. К.д.
властиве своєрідне трактування категорії
“трагічне”. Вон о розумілося як зображення
всіляких злочинів, шо викликали страх і жах у
глядачів. У драмах очевидна пекуча зацікавленість
злом у різноманітних його видах і проявах:
насильство над людиною, злочин, жадоба кривавих
вчинків, патологічні, збочені пристрасті,
зображення численних смертей, жорстокостей і
кровопролить. Така низка лиходійств дозволяла
тримати глядача в постійній напрузі й зумовлювала
нові повороти інтриги. Ue була специфічна форма
худож. усвідомлення дійсності як єдиний спосіб
справити на аудиторію найбільший емоційний
вплив.
К.д. була поширена й у л-рі Італії (Дж.Чинтіо
“Орбекка”, 1514), Іспанії (X. де ла Куева “Сім
інфантів Лари”, бл. 1580 р.).
Андрій Близнюк