КУПАЛЬСЬКІ  ПІСНІ — один з циклів
кал ендарно-обрядової п ое зії. їх співали
найбільше на свято Івана Купала — в ніч з 23 на
24 червня (з 6 на 7 липня за н.ст.), але починали
співати за кілька днів до самого свята й далі співали
до Петра, тобто до 29 червня. Це було свято
літнього сонцестояння (сониевороту), шо В ТОЙ ЧИ
ін. спосіб відзначали всі індоєвроп. народи: напр,
нім. Sonnenwende, англ. Midsummer day або St.
John’s Eue, поль. sobotka (а втім іще в XIX ст. в сх,
і центр, частині Польщі свято під укр. впливом
звалось kupalnocka або kupalnecko). Купало —
давн. сх.-слов. бог родючості, врожайного літа,
лікарських рослин та добробуту. Йому в жертву
приносили хліб як гол. плід землі. У давнину була
справжня містерія K., але з неї збереглися лише
уламки. Перша згадка про купальські свята
зафіксована під 1263 Іпатіївському літописі:
“Накануне Івана дня, на самая Купалья”. Христ.
церква боролася проти святкування Купали. Отож
наші давні письменники ставилися до нього гостро
негативно (XVI ст. — “Життя Володимира”, XVII
ст. — “Синопсис” І.Гізеля, І.Вишенеький,
“Густинський літопис”). У цьому літописі читаємо:
“Купало бяше бог обилія, якоже у Еллін Церез,
ему же безумниі за обиліе благодареніе приношаху
в то время, егда імяша настати жатва. Сему Купалу-
бісу еше і донині по нікоіх странах безумниі пам’ять
совершають, наченше іюня 23 дня, в навечеріе
Рожства Іоанна Предтечі, даже до жатви і даліе
сицевим образом: с вечера собираються простая
чадь обоего пола, і соплетають собі вінци із ядомого
зілля, іли коренія, і, препоясавшеся биліем,
возгнетають огнь. Інде же поставляють зеленую віть
і, емшеся за руці, около обращаютъся окрест оного
огня, поюше своі пісні, преплетаюше Купалом.
Потом през оний огнь прескакують, оному бісу
жертву себі приносяш е”. Боротьба проти
купальських свят вел. мірою пояснювалася тим, шо
в давнину вони набирали оргіастичного характеру
з ритуальними статевими відносинами. (Пам’ять
про це зберегалася в англ. пареміях п ро
“святоянське шаленство”). Внаслідок впертої
боротьби церкви проти поганства свято Купала
злилось зі святом Івана Хрестителя (Предтечі). Таке
злиття полегшувалось тим, шо Іван Хреститель
хрестив Іісуса водою. Подібне пристосування
язичницького свята до христ. календаря —
поширене явище.
Літне сонцестояння — найдовший день, отже,
вважалося, шо в цей день найбільша сила
природного твор. первня. Цим пояснюються
купальські обряди й пісні. Найголовнішими
частинами обрядів є купальські вогні та плетіння
вінків. Купальські вогні — частина культу вогню.
Для запалювання ватри тертям двох дерев
добували “живий вогонь”. Біля вогниша водили
хороводи з піснями й стрибали через вогонь,
прощалися з весною, робили, а відтак спалювали,
рубали або закопували в землю опудало Купала
(Кострубонька) — чи Марени (Мари) — богині зла
й смерті. Купальські вогні мали магічне значення;
з од. боку, ними прагнули забезпечити себе від
хворості, смерті, відьом. шкідливих духів; зін. боку,
купальські вогні мали відношення до врожаю.
У К.п. були давні міфол. мотиви, напр.,
перетворення людей на тварин або рослини
(“Горох, горох та при дорозі”). Але найбільше
звучала тема шлюбних відносин, угадування
майбутнього одруження:
Ой вербо, .вербо, вербиия.
Час тобі, вербиця, розвитися.
Ой, ще ні час, ні пора.
Час тобі, Іванку, жениться.
Ой, ше ні час, ні пора:
Іше моя дівчина молода.
Та нехай-бо до літа, до Івана,
Щ об моя дівчина погуляла,
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла
Дівчата плели вінки з квітів, пускаючи їх за
водою (цей обряд пов’язано з добором пари для
одруження, бо вінок був символом одруження:
наречена прикрашалася вінком). Куди вінок
попливе, туди дівчина заміж піде; коли вінок стане
— не вийде заміж; коли вінок потопиться — помре.
Парубки ловили вінки, а дівчата співали:
Хто віночка пойме.
Той дівоньку возьме,
Хто вінка дістане,
То той моїм стане.
Часом К.п. набирали жартівливого та сатир,
звучання, дівчата висміювали хлопців, хлопці
кепкували з дівчат.
З погляду господарства це був день, коли
(приблизно) починався збір врожаю, отже,
заготівля зимових запасів. Тому в К.п. бачимо
мотиви косовиці сіна та збору врожаю (“А в бору
на плинку”). З цим святом пов’язано багато
повір’їв, ворожінь, зокрема, про те, шо в ніч на 24
червня треба побачити квітку папороті, що зробить
того, хто знайде її, всезнаючим і всебачучим або
вкаже скарб. Подібні повір’я існували в Польші,
‘ Чехії, Австрії, Швейцарії, Швеції та ін.
Тематикою та поетикою К.п, споріднені з ін.
жанрами обряд ової поезії: веснянками,
русальннми й весільними піснями. Вони в
багатьох випадках побутували незалежно від
купальських свят. Так К.п. про втеплення Ганни
співалася на Правобережній Україні як К.п., в
Галичині як гаївка, на Буковині як побутова. Окр.
образи та ситуації з К.п. переходили в балади та
легенди.
К.п. тг обряди відображені в л-рі; М.Гоголь —
оповідання “Вечір проти Івана Купала”,
С.Писаревський — оперета “Купала на Івана’’ (її
переробив галицький письменник І.Озаркевич піл
назвою “Весілля, або Над цигана Шмагайла нема
розумнішого’’), П.Мирний — оповідання “За
водою”, М.Старицький — п’єса “Ніч під Івана
Купала ”, Я.Стельмах — п’єса “На Івана Купала”.
Відгоміни К.п. звучать у віршах багатьох укр. поетів:
Я.Головацького (“Два віночки”), Б.Грінченка (“З
папороті квіт”), І.М анжури (“Н а Купала”),
Дніпрової Чайки (“Під самого Купала”), М.Бажана
(“Ніч на Івана Купала”), Л.Костенко (“Ой да на
Івана, ой да на Купала”).
І в ін. європ. л-рах купальська тема
зацікавлювала багатьох авторів. Так, у Польщі,
починаючи від “Святоянської пісні про соботу”
Я.Кохановського (XVII ст.), звертаються до
зображення цього свята С.Гошиньський, В.Поль,
Ю.І.Крашевський (XIX ст.), М.Ясеньчик, Ю.Тувім
(XX ст.). Що ж до зх.-європ. л-р, то досить назвати
феєричну комедію В.Шекспіра “A Midsummer
N ight’s Dream” — “Сон літньої (точніше
купальської— Л.В.) ночі”.
Ш ироко зображ ено купальські обряди в
кінофільмі А.Тарковського “Андрій Рубльов”.
Людмила Волкова