ЛАДКАНКА. Слово Л. походить від ладнати
— співати весільних пісень. Таке слововживання
засвідчено “Словарем української мови” (1907)
Б.Грінченка, який наводить приклад із зб.
М.Номиса “Українські приказки, прислів’я і таке
інше” (1874): “Не все те правда, шо на весіллі
ладнають”.
Слово Л. та споріднені з ним слова переважно
вживалися в Галичині. Укладачі зб. “Русалка
Дністрова” (1837) М.Шашкевич, Я.Головаиький,
І.Вагілевич розділ публікацій нар. весільних пісень
назвали “Ладкая”, вживаючи його як синонімічне
до “весільна пісня”. У “Передговорі” “Кнародним
руским пьсням” І.Вагілевич пов’язує Л. з
праслов’ян. часами: “Пьснь тоті сут золотим
посльдком счасньйших веремень, коли ше сама
лише природа промовляла до рускоь души… У
ладканках проколюється також туга”. Головацький
у кн. “Нарис старослов’янського богослів’я, або
Міфологія” (1860) повторює етимологію від Лад
— Ладо та пише “Латання — на Карпатській Русі
називаються весільні пісні”. Б.Грінченко (“Словарь
української мови”, 1907) дає визначення: “Ладнання
— весільне співання, а також самі весільні пісні”,
посилаючись на Головацького, та наводить приклад
іззб. М.Номиса “Українські приказки, прислів’я і таке
інше” (1874): “Не все те правда, шо на весіллі
ладнають”. У “Етимологічному словнику російської
мови” (1910) О.Преображенського читаємо:
“м<ало>р<осійське> ладовати, ладковаги— співати
весільних пісень”. Подібно до цього в болгар,
македонців і сербів дієслово ладувати значить співати
весняних піс°нь. У болгар під час весілля друга дочка
в родині — Лада — виконує обряд ладування.
2. У суч. фольклористиці слово Л. вживається
точніше: на позначення регіонального
(Бойківшина, Лемківшина, Закарпаття) жанр,
різновиду весільних пісень. Л. вирізняються ритмо­
мелодійною та поет, структурою, манерою
виконання. У весільних Л. свашки ладнають про
те, шо відбувається згідно з обрядом.
3. Л. — пастуші пісні, які поширені здебільшого
на Бойківшині. Вони виконуються під час свята Юрія
або Зелених свят, супроводжуються плетінням вінків
на полонині, прикрашанням нами кожної худобини
та випровадженням її до двору. В змісті пастуших
П. відгукується давн. ритуал вшанування сільських
тварин. Ритм.-мелодійними та словесно-стил.
особливостями, а також побажально-величальними
формами вони близькі до весільних Л. Дослідники
припускають, шо пастуші Л. сформувалися як
своєрідна вузько регіональна жанр, форма під
впливом і на взір весільних Л.
4. У Карпатському регіоні вживається також
вислів ладові пісні в значенні купальські пісні.
Л. найбільше вивчали львівські дослідники
Ф.Колесса та Р.Кирчів.
Анатолій Волков