ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА  ЛІТЕРА­ТУРНА  ЗОНА — сукупність л-р країн Пд.
Америки, які мають ряд специфічних спільних рис,
шо визначені своєрідністю іст. та культ, розвитку
лат-аМер. континенту. Ця своєрідність зумовлена
трьома гол. чинниками: 1) незавершеністю
формування лат-амер. сусп-ва, в якому
переплітаються різні іст. форми; 2) безперервним
активним процесом метисації; 3) постійною
напруженістю між сферам и фізичного та
духовного, між варварством та цивілізацією.
Оригінальність літ. розвитку Лат. Америки
визначається передусім впливом трьох культ,
джерел: 1) індіан.; 2) ісп.-порт.; 3) афр. В XX ст. на
ці три культ, шари накладається відбиток найбільш
радикальних ід.-худож. шукань Зх. Європи та США.
Яскравим прикладом взаємопроникнення в духов,
житті Лат. Америки є культ “волу” на Гаїті, який
поєднує у собі вірування негрів, вивезених з
Африки, кат. догмати та місцеві індіан. рел.
традиції.
При безперечній спільності всіх лат-амер.
л-р., створених на роман, мовах (ісп., порт., фран.),
слід розрізняти іберо-амер. л-ру, тобто л-ру всіх
ісп-мов. країн і порт-мов. Бразилії; індоамер. л-ру
(л-ру країн, де переважає індіан. населення —
Перу, Болівія, Еквадор, країни центр. Америки,
почасти Мексика); афроамер. л-ру (в країнах з
помітним негр, культ, первнем — Куба, Бразилія,
Венесуела); креольську л-ру, тобто л-ру “білої
частини амер. населення, яка не пов’язувала себе
з впливом індіан. та неф. первнів, але водночас
була просякнута антиісп. націоналізмом
(Аргентина, Уругвай, почасти Чилі).
У своєму розвитку лат-амер. л-ра пройшла
декілька етапів. Доколумбів період (до XVI ст.)
представлений ст-давн. казками й легендами
індіан. племен, які були записані пізніше, а також
деякими літ. пам’ятками вел. доісп. цивілізацій
(ацтекські міфи та вірші, епос народу майя-кіче
“Пополь-Вух”, інкські міфи, легенди та гімни,
кечуанська драма “Ол’янтай”).
Л-ра колоніального періоду (XVI-XVIII ст.)
характеризується співіснуванням книжної (ісп.) і
фольклор, (індіан. та негр.) традицій без
особливого взаємного впливу. Дух іспанізму та
католицизму пронизує всю друковану та рукописну
поезію та прозу. Найпоширеніший жанр —
хроніки, які описують події, пов’язані з відкриттям
Нов. Світу, природу і звичаї індіанців. У XVII ст.
досить сильний вплив гонгоризму. Видатними
представниками лат-амер. л-ри цього періоду були
іса-мекс. драматург Х.Руіс де Аларкон-І-Мендоса
(1580-1639), мекс. поетеса Хуана Інес де ла Крус
(1648-1695), перуанський нар. поет Х.дель Вал’є-
І-Кав’єдес (1653?-1692?). Особливо слід відзначити
літ.-публіцистичну діяльність Лас Касаса (1474-
1566) — кат. єпископа, який першим виступив на
захист прав індіанців.
Л-ра періоду боротьби за незалежність (1-а
чверть XIX ст.). Поч. XIX ст. відзначений з одного
боку впливом на лат-амер. сусп. життя ідей франц.
революції та боротьби пн. амер. колоній за
незалежність, а з ін. — послабленням культур,
гегемонії Іспанії та впливу Церкви. Набули
розвитку ідеї антиіспанізму, активізувалася
боротьба за незалежність. В цих умовах особливу
роль в розвитку л-ри зіграли ораторське мист-во,
журналістика, рев. поезія та пісенна творчість.
Відбувається зближення книжної традиції з
фольклор, джерелами. З ’являється т.зв.
гаучистська (від gaucho — селянин-скотар) — течія
в л-рі, яка пізніше перетворилася в літ. і’ндіанізм
— намагання зобразити життя корінного населення
Лат. Америки. Засновником цієї течії був
Бартоломе Ідальго (1788-1822). 1816
опубліковано перший ісп.-амер. роман мекс.
письменника Фернандеса де Лісарді (1744-1827)
“Перікільо Сарн’єнто ”.
Романтизм в лат-амер. л-рі розвивається
впродовж майже всього XIX ст., в ньому переважають
публіцистичні жанри, тираноборчі, громадянські та
патріотичні мотиви. На противагу європ. романтизму
лат-амер. романтикам не притаманні елегійні
споглядання, культ особистого “Я ”, рел. та містичне
світовідчуття. Фундатором романтизму в лат-амер.
л-рі був аргенг. поет і політ, діяч Есгебан Ечеверрія
(1805-1851). На грунті романтизму в 1840-х pp.
з’являється нова течія — костумбрізм (від іспан.
costumbre — звичай), який прагнув відобразити суш
нац. тенденції в культурі кожної з лат-амер. країн
(Х.Х.Вальєхо (1809-1858), Т.Карраскілья (1858-
1940), Мануель Пайно (1810-1894).
В останній чверті XIX ст. тенденції реалізму
поєднуються зі значними елементами натургиіізму.
Реалізм домінує в творчості аргентинця Хосе
Фернандеса (1834-1886), чилійця А.Блест Гани
(1830-1920). Найбільш послідовними
представниками натуралістичної школи були
аргентинець Е.Камбасерес (1843-1888), уругваєць
Гав’єр де Віана (1868-1926), мексиканець
Федеріко Гамбоа (1864-1939), кубинець Карлос
Ловейра (1882-1928).
Кін. XIX – поч. XX ст. позначені в лат-амер. л-
рі появою т.зв. “модернізму” (не плутати з сум.
розумінням цього терміну). Лат-амер. модернізм,
який проявився передусім у поезії, був реакцією
на епігонський романтизм. Він вивільнив
віршування, збагатив лат-амер. л-ру духов, та естет,
досягненнями європ. письменників, звернувся ДО
скарбниць рідної мови. Найяскравіший
представник цієї течії — нікарагуанець Рубен Даріо
(1868-1916).
У першій третині XX ст., почасти під впливом
революцій в Мексиці та Росії, з’являється таке
специфічне явище, як “проза про землю” (prosa
de la tierra). в якому знайшли своє відображення
корінні сусп. протиріччя континенту — проблема
землі, аграрних перетворень. Другою важливою
проблемою cou. життя Лат. Америки стала
економічна, політ, і духов, експансія СШ А.
Яскравого відображення ця тема набула у т.зв.
антиімперіалістичному романі (La nouela
antiimperialista), який представлений насамперед
в творчості гватемальця М.А.Астуріаса (1899-
1974). Ще одним важливим моментом лат-амер.
дійсності є наявність вел. тропічних просторів, не
освоєних людиною. Незаймана і непокірлива
природа для багатьох лат-амер. письменників
постає у вигляді такої ж злої та невблаганної сили,
як і cou. протиріччя в місті та селі. Звідси важливість
проблеми “людина і природа” та поява т.зв. “л-ри
зеленого пекла”, “тропічної л-ри”, вершиною якої
стали тв. колумбійця Х.Е.Рівери (1888-1928),
уругвайця О.КіроГа (1878-1937), венесуельця
Р.Гальегоса (1884-1969).
У формальному відношенні лат-амер. л-ра 20-
х pp. XX ст. розвивалася в руслі пошуків європ л-
ри, проте вона надає їм своєї “континентальної”
своєрідності. З а модернізм ом поч. ст. йде
постмодернізм, представники якого (Е.Каррієгго,
Б .Фернандес М орено, Р.Л опес Веларде,
Е.ґонзалес Мартинес) прагнуть подолати
надмірний формалізм та аполітичність модернізму.
Майже водночас з постмодернізмом з’являється
авангардизм (знову таки цей термін набуває в
Лат. Америці менш універсального характеру, ніж
в Європі в суч. розумінні). Він зв’язаний гол. чином
з поезією, його адепти прагнуть оновлення поет,
мови, несподіваної та епатуючої метафори,
відмовляючись від музикальності та рими у віршах.
У різних країнах Лат. Америки авангардизм
набуває нац. форм, відрізняючись навіть назвами:
кревсіонізм (від ісп, crear — створювати) в Чилі
(В.Уидобро); ультраїзм в Аргентині (Х.Л.Боргес);
естрідентізм (від іспан. estridente — різкий,
пронизливий) в Мексиці.
В 30-40-х pp. з’являються групи сюрреалістів.
В Аргентині їх очолив Боргес, у Чилі існувала група
“Мандрагора”, у Венесуелі — група “В’єрнес”, в
андських країнах прихильниками сюрреалізму
були Гав’єр Абріль та його послідовники. Назагал
лат-амер. сюрреалізм йшов по стопах свого європ
побратима.
В 50-60-х pp. л-ра Лат. Америки вступає у
принципово нов. етап розвитку. Долається
“комплекс учнівства” щодо європ. культури,
виявляється свій, оригінальний погляд на
навколишній світ та спосіб його відображення в л-
рі, що отримав назву магічного реалізму, типол.
дуже близького до барокової естетики. Взагалі
барокове світовідчуття є найважливішою
формантою лат-амер. мист-ва, на чому
•неодноразово наполягали письменники, зокрема
А.Карпентьєр підкреслював: “Л-ра Па. Америки
буде л-рою бароко, або її взагалі не буде”.
Світове визнання лат-амер. л-рі принесли такі
письменники XX ст. як К.Фуентес, Х.Рульфо,
О.Пас (Мексика), Ж.Амаду, Ж.Гимараенс Рева
(Бразилія), А .Роа Бастос (Парагвай), Боргес,
Х.Кортасар (Аргентина), П.Неруда, М.Рохас (Чилі),
Г.Гарсіа Маркес (Колумбія), Х.К.Онетті (Уругвай),
М .Варгас Льоса (Перу), Карпентьєр (Куба),
Астуріас (Гватемала), М.О.Сільва (Венесуела).
Юрій Попов