ЛАТІФА (араб. — жарт, дотеп) — поширений
на Бл. й Сер. Сх. та в Сер. Азії фольклор.-літ. жанр,
якому в європ. регіоні приблизно відповідає
анекдот, тобто невел. оповідь з несподіваною
дотепною кінцівкою. Як правило, Л. ігнорує
позасюжетні елементи, не вдається до детальних
пояснень та поглиблених характеристик героїв; уся
увага зосереджена тут на ефектній (переважно
мовленнєвій) розв’язці конфліктної ситуації.
Висміюються в Л. як певні cou. типи (жорстокі
правителі, неправедні судді, брехливі пророки та
ін.), так і типові людські риси (тупість, скупість,
подружня невірність та ін.). Коло персонажів Л.
необмежене: від іст. достовірних шахів, султанів
та їх блазнів до безіменних жартівників. Серед
найпопулярніших героїв Л. Джуха, Ходжа
Насреддін, Кеміне.
Л. може слугувати яскравим прикладом
взаємозв’язку л-ри з фольклором. З од. боку,
починаючи з X ст., Л, побутує не лише в усній, але
й у письмовій формі (зб. Мохамеда Ауфі (XIII ст.).
Алі Сафі (XVI ст.). Ахмада Суруша (XIX ст.) та ін.):
з ін. боку, чимало вставних новел з таких
“рамкових’ тв., як “Каліла і Дімна”, “Марзбан-
наме”, “Синдбад-наме” та ін., у спрощеному вигляді
продовжили своє існування в усній формі. Як
вторинні джерела Л. можна розглядати деякі тв.
Сааді, Румі, Аттара і, особливо, перс, сатирика XIV
ст. Убайда Закані.
Слід зауважити, що а араб, мові, поряд з
назвою “Л.”, існують й ін.: заріфа, надіра. аджіба.
між якими важко провести чіткі жанр. межі. Тому
для перекладу кожної з них нерідко
використовується слово “анекдот”.
Олександр Бой ченко