ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ  — друге лір. “Я ”, alter
ego поета, форма відображення його духов, світу.
Категорія Л.г. стала худож. реалією в добу
романтизму, але, отримавши термінологічне ім’я
в XX ст. (Ю.Тинянов), Л.г. набуває
функціонального значення внутр. двійника поета,
являючи собою персоніфікований зміст лір.
рефлексії автора, худож. надбудову (конструкцію
другого ступеня над дійсною життєвою ситуацією).
Так, можна говорити про Л.г. Дж.Г.Н.Байрона,
A.Міцкевича, М.Емінеску, Г.Гайне, Ш.Пьотефі,
Ф.Гарсія Лорки, О.Туманяна, В.Жуковського,
М. Лєрмонтова, О.Блока, Лесі Українки.
B.Сосюри, Я.Коласата ін. Часто реципієнти наївно
ототожнюють Л.г. з автором: відшукують в окр.
поезіях пряме віддзеркалення дійсних подій та
фактів з біографії письменника, інтимну лірику
вважають за ліричний щоденник (напр., при
сприйнятті “Перських листів” С.Єсєніна). До того
ж Л.г. може бути цілком фіктивною постаттю На
неслушність однобічного ідентифікування
читачами Л.г. з автором указував ше О.Потебня.
Л.г. втілює не тільки індивідуально-автор., але й
груповий (нац., соц. тощо) світообраз. Будучи іст.
відносним за змістом, він виражає alter ego
загальнолюдської особистості.
В зх. поетиці Л.г. часом ототожнюють із значно
ширшим поняттям герой ліричного твору.
Анатолій Волков,
Борис Іванюк