ЛІТЕРАТУРНА БІО ГРА Ф ІЯ (від грец. bivs —
життя і graphein — писати) — літ. жанр, в основі
якого лежить опис життя конкретної людини. На
відміну від наук, та популярної біографії Л.б.
створюється за законами худож. словесної
творчості, які зумовлені іст.-літ. добою, естет,
уподобаннями автора та вимогами часу.
Л. б. має самостійну поетологічну форму, яка
не розчиняється ні в історіографії, ні в романній
творчості, Це жанр, що існує як своєрідний вид
літ. діяльності, як повноправний учасник літ.
процесу. З філос. т.з. “автономний тип
гуманітарного знання” (М.Бахтін), “особливий
прошарок у структурі духу, абсолютно специфічна
творчість”(Г.Винокур). Як і в ін. літ. жанрах
“систематизуючим предикатом, шо визначає тут всі
процеси жанротворення” (Є.Бурліна), є концепція
особистості. Починаючи з Плутарха, біограф
захоплюється не описом подій, а зображенням
характеру людини. Реконструюючи чуже життя,
відновлюючи його прикмети, шо потьмяніли від
часу, біограф при всій прив’язаності до документу,
факту, як і романіст, звертається за допомогою до
вимислу, допускає умовність, яка не залишається
непоміченою читачем, але приймається ним як
притаманні тільки цьому роду л-ри “правила гри”.
Проте різниця у співвідношенні вигаданого і
фактичного у романі та біографії суттєва.
Документ виявляється чинником, котрий
стримує і регулює фантазію, уяву біографа. Він
має свободу у твор. імпровізаціях лише до певних
меж, вихід за які загрожує жанру втратою сутності
та переходом в ін. якість. На відміну від біографа
романіст, який в свою чергу відштовхується від
реального факту, може імпровізувати безкінечно,
не боячись порушити закони жанру. Документ у
біографії більше ніж доказ, його перша функція
— керувати уявою. Проте ретроспективне
оповідання, характерне для біографії, зумовлює
відносність точності, з якою автор намагається
навести реальний факт, події минулого. Відтак —
часте усвідомлення дослідниками жанру тотожності
понять біографічна правда та біографічний
вимисел.
Особлива естетика жанру диктує свої естет,
закони у жанрі Л.б. У різні періоди його історії
були проміжні форми, в яких відбувався процес
переробки, засвоєння попереднього худож.
досвіду, який досягав на якомусь етапі
кульмінаційного вибуху, сприяв переходові цих
форм в ін. якість.
Композиційні, структурні зрушення протягом
століть спонукав чинник, зумовлений видозміною
концепції людини та її впливу на автор, ставлення до
героя оповіді та на ставлення автора до самого себе.
Як і ін. форми літ. творчості, Л.б. ставала
засобом пізнання людиною перш за все самої себе
через життя ін., через події, що відбувалися з
людьми минулого. Це було захоплення могутністю
Генія, його розумом, цікавість до виявів темних
боків його природи, жадоба побачити в герої
символ ст. або бажання розгадати психол. коріння
його непередбачуваних вчинків у повсякденному
житті. Зміна концепції людини змінювала принципи
зображення. Тому жанр Л.б. у кожній добі ін..
кожного разу його треба впізнавати знову.
Сказане пояснює складність у вивченні цієї літ.
форми. Визнаючи самостійну значущість, цінність
жанру Л.б. в історії л-ри (хоча це визнання далось
нелегко, з різною мірою ентузіазму в різних країнах
і на різних етапах розвитку літ-знавчої науки), вчені
намагаються виявити параметри жанру, шо
“вислизає”, важко піддається точному
академічному визначенню.
Нов. етапом можна вважати останні
десятиліття XX ст., коли в трад. методики літ-
знавчого аналізу вносяться суттєві корективи. У
суч. роботах з історії та теорії жанру відчувається
вплив соиіокульт. підходу, прагнення вивести
закономірності розвитку, змін у л-рі відповідно до
процесів у соц. та культ, житті.
Успішно розвивається психоаналітичний
напрямок, пов’язаний з іменами Дж.Стрейча та
Л.Еделя. Лекція останнього “Біографія та
психоаналіз”, шо була прочитана в 60-ті рр. перед
членами Бостонєького товариства психоаналітиків,
вважається класикою, еталоном. На думку Еделя,
“нова біографія’’ (так він називає біографію XX
ст.) повинна звернутися до психоаналізу.
Все інтенсивніше досліджується конкретний
матеріал, який допомагає відчути логіку розвитку
жанру, його взаємовідношення з ін. літ. формами,
основні прикмети парадигматичних зрушень
біографічного мислення. Серед вел. кількості
жанр, підвидів біографії — від мемуарного роману
до літ. портрету — виділяється письменницька
біографія, яка видається квінтесенцією жанру,
найяскравішим проявом його худож. та естет,
параметрів. Письменницька біографія до того ж
найвідоміша форма жанру назагал, яку знаменитий
англ. біограф XVIII ст. Дж.Босуелл визначив як
“філологію та життєпис водночас”.
Письменницька біографія — це біографія
одного письменника, написана ін.. У цьому
випадкові відбувається сплав літературності
(філологічності у суч. розумінні) та художності. У
поєднанні “письменник-автор — письменник-
герой” виникає сполука психології обох і як вислід
— внутр-жанр. конфлікт, який і робить біографію
тв. літ. (філол.) творчості, а точніше —
співтворчості. Справа не лише в тому, шо сама
творчість стає інколи гол. дійовою особою, а й в її
інтерпретації, шо сама по собі наближається до
мист-ва філол. аналізу. Важливо, шо життя
письменника — героя біографії сприймається
через і у зв’язку з його творчістю. Літературність
сюжету життя реальної людини виявляється
природною у твор. осмисленні письменника-
автора. Звідси органічність естет, побудови тексту.
Ці особливості визначають основні напрямки
парадигматичних зрушень у жанрі.
У кожний період вони відбувалися по-своєму,
в своєрідній комбінації тих худож. прийомів і
засобів, що характеризували час. літ. напрями,
естет, позицію письменника. Видається
помилковим твердження деяких суч. дослідників
жанру біографії (напр., П.Хоунана). шо біографи
можуть використовувати дуже малу кількість етил,
прийомів, бо вони замало про них думають.
Історія будь-якого нац. різновиду жанру
біографії впродовж віків пов’язана перш за все зі
змінами у формах оповіді: на зміну стилю
а г іо г р а ф ії, ознакам еп іт аф ії, суворому
композиційному розподілу за рубрикаїЛЙ прийшла
форма синтетичної оповіді, що містить
різноманітність прийомів і засобів розповіді —
діалог, лір. сповідь, певну “драматургію” і
‘постановку” сиен та епізодів, поєднання різних
часових планів. Ці прикмети романної,
белетризованої оповіді часом з’являлися в
біографії (перш за все в письменницькій) раніше,
ніж у власне романі, прокладаючи шлях для нов.
без ризику саморуйнування. За словами
Л.Затонського. такі жанри “більш особисті і вільні…
меншою мірою орієнтовані на вигодувані
традицією канони, часто випереджали еволюцію
роману… і тим самим чинили вплив на останній”.
У цьому вбачається одна із гол. ролей, яку
письменницька біографія відіграла в історії л-ри,
зокрема, роману. Тому проблема співвідношення
біографії та роману постійно виникає у
дослідженнях тих. хто звертався до цього жанру
(Ю.Тинянова, Б.Ейхенбаума, Б.Томашевського,
Л.Гінзбург, Бахтіна). У.суч. укр. філології
співвідношення біографія-роман розглядається у
зв’язку з вивченням роману виховання.
Все частіше знаходимо підтвердження думки
відомого дослідника біографії Д.Стауффера, шо
вплив біографії на процес переходу romance у
novel був надзвичайно вел. Є.Мелетинський
називає “л-ру шоденниково-дослідницьких жанрів”
одним із гол. витоків роману взагалі.
Довга плідна історія Л.б. у різних нац. варіантах
спростовує твердження про “невизначене
майбутнє біографії”, шо з’являються у деяких наук,
роботах. Навпаки, зростання популярності жанру
біографії підтверджується все нов. і нов. виданням
і перевиданням кн. багатьох відомих авторів — від
Плутарха та Светонія до А.Моруа. І.Стоуна та
П.Акройда. — та появою суч. розвідок у царині
жанру.
Тетяна Потніцева