ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА.
1. Тв., який має свого автора — професійного
письменника, успадковує стиль, композицію нар.
казкн, тобто створюється за законами фольклор,
казки. Л.к. спрямована перш за все на фантастику
та вигадку.
2. Оригінальний тв., шо поєднує елементи
дійсності, вигадки та фантастики, але майже нічого
спільного з нар. казкою не має.
За висловом М.Горького, “казками та темами
казок здавна користувалися літератори всіх країн
і всіх епох”. Становлення “чистого жанру Л.к.
започалося у Франції XVII-XVIIIct. Чимало авторів
(здебільшого жінок) створювали вишуканим стилем
фант, казки для вихованого шляхетського читача-.
Марі Катрін Донуа. Фенелон. А.Гамільтон. Луїза
Левек. Маргарита де Любер, Ані Клод Філіпп де
Керюс. Один з найвідоміших тв. — “Казки матінки
моєї Гуски, або Історії й казки минулих часів з
повчаннями” франц. казкаря Ш.Перро (1679), що
був призначений як для читача дорослого, так і
для дитячого й створювався віршами й прозою.
Перро вплинув на багатьох письменників-казкарів.
Ж. де Лафонтен пишё “Казки і оповідання у
віршах”.
У Росії М.Чулков переробив нар. казки в Л.к.
“Пересмішник, або Словенські казки” в 5 ч. (1766-
89). Катерина II користувалася, нар. казками,
створюючи казк. сюжети та сценічні тексти для
придворного театру. Писав Л.к. І.Хемніцер:
І.Крилов — автор драм. Л.к. “Ілля-богатир ”. Й,-
В.ґьоте переробляє сер-віч. тваринний епос на
казк.-сатир. поему Райнеке-лис” (1793). У стилі
венеційських комедій масок складає низку ф я б
(казк. п’єс) К.Гоші.
З розвитком преромантизму та романтизму
привернули увагу письменників нар. казки. У
Німеччині К.М.Віланд створює фант. вірш, казку
“Оберон” (1774), шо через багатство образів і
вишуканість барокового мов. стилю набула
величезної популярності в усій Європі (укр.
перекЛад Т.Франка та Ю.Лісняка — 1975). Нім.
романтик Л.Тік — автор кілька казок-комедій — “Кіт
учоботях”, “Світнавиворіт”. “ПринцЦербино, або
Мандрівка в пошуках гарного смаку”, та новели-К.
“Білявий Екберт”. Виходять друком “Дитячі та
родинні казки” (1812-14) бр. Грімм. які дехто
помилково вважає Л.к.: бр. ґрімм друкували нар.
тексти, не редагуючи й не обробляючи їх. І досі
привертають увагу оригінальні Л.к. Е.Т.А.Гофмана
“Лускунчик і Мишачий король”, “Чуже дитя” та
казка для дорослих “Королівська наречена “.
створені у 20-і рр. XIX ст. В ці роки Л.к. звалися
фант, оповідання, новели й різні історії, шо
виникали на нар. грунті.
Перемагає Л.к., шо базується на фантастиці.
Саме таку Л.к. високо цінує нім. казкар В.Гауф.
який наголошував на різниці між казкою і
новелою. Гауф створює казки “Карлик Ніс”.
“Халіф Лелека”, “Холодне серце”, “Шейх та його
невільники”. Писали казки також франц.
романтики, напр.. О.Дюма-батько.
В.Жуковський, шо вважав Л.к. тв. для “приємного
непорочного заняття фантазії”, мовою віршів
переробляє рос. нар. казки “Сіра вутонька”,
“Казка про Івана Царевича, Олену Прекрасну та
сірого вовка” та ін,, а також переказує віршами
зх. казки, зокрема П ерро, Й.П. Гебеля
(“Карбункул”, у перекладі “Червоний карбункул”).
Л.к. О.Пушкіна, орієнтовані як на дорослого
читача, так і на дитячу аудиторію: “Казка про царя
Салтана…”, “Казка про попа і наймита його
Балду”; онаціональнення казок бр. Грімм
“Казка про рибалку і рибку”, “Казка про мертву
царівну та про сімох богатирів , В.Ірвінга —
“Казка про золотого півника”. Під впливом
Пушкіна написана за нар. мотивами Л.к.
П.Єршова “Горбоконик”. Кн. В.Одосвський
оповідає казки під псевдонімом дідуся Іренея —
відома його Л.к. “Містечко в табакерці .
В Україні за мотивами нар. побутових казок
І.Котляревський створює “Енеїду”. “Москаля-
чарівника”, Г.Квітка-Основ’янснко — “Пархімовс
снідання”, “Купований розум”, Т.Шевченко —
“Наймичку”, В.Забіла — “Багатого і бідного”,
0.Бодянський — зб. “Наські українські казки”. В
багатьох випадках тут поєднані елементи
побутових оповідань з ін. літ. жанрами. Але
письменники, напр., Квітка-Основ’яненко,
називають їх казками, хоча ознак казки такі тв. не
мали.
З часом у свідомості і казкарів, і читачів
створюється уява про Л.к. як про фант. тв. Саме
такі казки належать дан. казкареві Г.Х.Андерсену.
Він писав Л.к. і казк. оповіді, романт. поезію в
прозі, які називав історіями. Але все, шо виходило
з-під пера майстра, мало фант, характер. Андерсен
постійно підкреслював роль фантастики у
створенні Л.к. Такими є його “Дикі лебеді”.
Кресало”, “Снігова королева”, “Стійкий
олов’яний солдатик”, “Гидке каченя”, “Оле
Лукойє” та ін. Андерсенівські казки мали вплив на
світ. л-ру. Його послідовниками були в Фінляндії
Ц.Топеліус, який написав швед, мовою чотири Л.к.
для дітей; у Швеції С.Лагерльоф — автор Л.к.
“Чудова мандрівка Нільса Хольгерссона по
Швеції”. В Англії В.Теккерей видає іронічну Л.к.
“Кільце і троянда” (1855); пише для дітей Л.к.
ЧДіккенс: “Цвіркун на грубці” (1846), “Чарівна
кістка” (1868). У світ, класиці користуються
тривалою популярністю дві Л.к.-гротески
Л.Керролла: “Аліса в Країні чудес” та “Аліса в
задзеркаллі” (1872). Вони відрізняються складністю
й можуть вважатися казками для дорослих. (До
речі, за тв. Керролла 1982 на Київ, кіностудії знято
багатосерійний мультфільм). О.Вайлдом створено
дві зб. К., що значною мірою наслідують традиції
Андерсена. В 90-х рр. XIX ст. з’явилися численній
Л.к. для дітей Дж.Р.Кіплінґа: “Казки просто так”
(в укр. перекладі — “Як і чому”), “Книгу Джунглів”
та “Другу книгу Джунглів” (в укр. та рос.
перекладах окр. Л.к. — “Мауглі”). Чес.
письменниця Б.Немцова створює “Срібну книгу
казок” і “Золоту книгу казок”. У Польщі побудовані
на трад. мотивах К. для дітей писали
Ю.І.Крашевський, А.Дігасіньський,
К.Мапушиньський. Популярністю користувалась
зб. “Польський казкар” (1853) А.Глиньського, до
складу якого входили, зокрема, переробки К.
Пушкіна. Жуковського, Сршова, В.Даля. Поль,
письменниця М.Конопницька є автором Л.к. “Про
гномів-краснолюдків та сирітку Марисю”. Серед
болг. казкарів Елін Пелін, А.Карайлічев,
Г.Караславов, С.Мінков, А.Расцвєтніков. Л.к.
1.Крянге основним джерелом мають рум. нар.
творчість: “Фет-Фрумос, син кобили”, “Казка про
Білого Арапа”, “Казка про ледаря” та ін. 2-га пол.
XIX ст. в Росії характерна зверненням до жанру
Л.к. багатьох авторів, шо створювали вірш, та проз
тв. для дітей та сатир. Л.к. для дорослих:
О.Жемчужніков “Казка про дурного біса та
мудрого патріота”, М.Салтиков-Щедрін “Помішик-
дикун”. “Премудрий пічкур” та ін. Для дітей пишуть
С.Аксаков (‘ Червоненька квітка”). В.Гаршин
(“Жабка-мандрівниця”), Даль обробляє рос. нар.
казки, напр., “Гуси-лебеді” та ін., Л.Толстой —
“Три ведмеді”. Д.Мамін-Сибіряк є автором зб.
“Оленчині казки”, С.Надсон — вірш. “Старої
казки” та “Весняної казки”.
Одним з фундаторів укр. Л.к. можна вважати
Марка Вовчка. Письменниця створює дитячі казки
“Дев’ять братів і десята сестриця Галя”.
“Невільничка”, “Ведмідь”. Панас Мирний пише
“Казку про Правду та Кривду” (1889);
С.Руданський — “Цар-Соловей”, “Вовк, Собака і
Кіт”, Ю.Федькович “Голодний чорт, або Дорога
до пекла”, “Бідний Михась” та ін. Вел. значення
мають погляди І.Франка на Л.к. Він обстоював її
демократичне спрямування, водночас
підкреслюючи її вільну фантазію. Ним створені такі
Л.к.: зб. “Коли ше звірі говорили”. К.-поеми “Лис
Микита’’, “Абу-Касимові капці”, “Коваль Бассім”.
Писала Л.к. Леся Українка: “Метелик”, “Лелія”,
“Біда навчить”. Шедеврами в жанрі Л.к. стали
драматична поема “Осіння казка”, ф еєрія
“Лісова пісня”. М.Коцюбинський залишив чималу
кількість Л.к.: “Х о”, “Про двох цапків”. “Дві
кізочки”. Т.Осьмачка пише тв. “Казка”.
Багаті традиції, шо їх накопичувала світ. Л.к.,
приводять до розквіту жанру в XX ст.
Створюються, як і в нар. казках, сюжети про
людей, тварин, рослин, предмети, що оточують
людину. Чимдалі Л.к. стає казкою міською і набуває
більш фант, напрямку. Щоправда, міську Л.к.
започаткували ше Гофман ( “Лускунчик”) та
Андерсен (“Снігова королева”) та ін. Італ. казкар
К.Коллоді продовжує традиції в Л.к.. але вже ін.
типу “Пригоди Піноккіо”, шо в переробці
О.Толстого відома як ‘Золотий ключик, або
Пригоди Буратіно”. П’єса-К. “Дракон” (1919) була
написана ірл. письменницею І.А.Грегорі. Не без
Гофманівського впливу складав у 1930-х рр. дитячі
казки та казк. повісті (“Страшні гості” та ін.) нім.
письменник Г.Фаллада. На поч. XX ст. чуваський
письменник К.Іванов створює вірш. Л.к. “Дві
дочки”. Розквітає чес. Л.к. У 20-х рр. створює
дитячі казки К.Чапек, героями яких стають поряд
з тваринами та фант, істотами п’Э^ежники.
міліціанти. лікарі, нишпорки. Впродовж 1936-58
О.Секора видає серію казок для дітей “Ферда
Муравлик” з власними малюнками та Й.Лада теж
з власними малюнками зб. “Бубачек і Водяник”.
Переробкою фольклор, матеріалу були “Чеські
казки” Я.Дрди, який є також автором двох бахорок
(най. своєрідних драм, казок) “Гра з чортом” та
“Дальскабати, грішне село, або Забутий чорт”.
Ї.Горак обробив для дітей К. про улюбленого чес.
фольклор, героя “Чеський гонза’. В 30-і рр.
виходять зб. серб. Л.к. Р.Стієнського в двох
частинах під назвою “Чорногорські казки”. Далі
з’являються Л.к. англ. письменника А.Мілна про
Вінні Пуха. В Італії Г.Парка та М.Арджілі —
“Пригоди Цвяшка”. Дж.Родарі пише “Пригоди
Цибуліно”, “Небесний торт’’. Швед, письменниця
А.Ліндгрен — трилогію про “Малого Карлсона’’,
“Пеппі Довгапанчоха”. Відома дитячому читачеві
й кн. П.Л.Траверс “Мері Попліне”, яка з’явилася
в ці ж часи. В 50-70 рр. в Швеції виходять численні
казки письменниці Т.М.Янсон, генетично пов’язані
з казками Андерсена, а з ін. боку, з казками
Траверс та Ліндґрен. Суч. груз, казкар
Г.Петріашвілі відомий багатьма міськими Л.к. Італ.
письменник А.Моравіа 1982 видає кн. Л.к. під
назвою “Історії часів доісторичних ”, а Д.Крюс —
“Втрачений сміх”.
Рос. л-ра в кін. XIX — XX ст. приділяє Л.к.
вел. увагу. О.Романова за традиціями нар. казок
видає “Сватання Мороза” та “Зимову казку”.
О.Блок став автором тв. для дітей (“Казка про
півника та стару”). А.Ахматова написала вірш.
“Казку про чорне кільце”. Вел. внесок у розвиток
Л.к. у 20-30 рр. XX ст. зробили письменники
колишнього СССР. Серед них за популярністю чи
не найперше місце належить С.Маршаку, серед
його казок К.-п’єси “Лиха боятися — шастя не
знати”, “Дванадцять місяців”, “От який
неуважний”, “Про пусте мишеня”, “Кицин дім”.
Вірш, та проз, казки К.Чуковського, до нашого часу
залишаються улюбленими тв. малюків: “Крокодил ”,
“Тараканише”, “Мийдодір”, “Муха-цокотуха”,
“Бармалей”, “Пригоди Айболитя”. З 20-30 рр. і
майже до 2-ої пол. 80-х рр. точилися дискусії, чи
варто писати Л.к., чи не мають вони згубного
впливу на дітей. Саме таку думку беззастережно
обстоювали педологи. У дискусіях взяла участь вел.
кількість письменників та науковців: від
М.Горького, Чуковського, Маршака, А.Макаренка
до В.Затонського, О.Білецького, Л.Успенського та
ін. Про Л.к. було сказано чимало слушного: Л.к.
це жанр, який виховує дитину, як і нар. К. вчить її
добру, гарному смакові. В передвоєнні і
післявоєнні роки жанр набуває бурхливого
розвитку. Ю.Олеша створює роман-казку “Три
товстуни”, В.Маяковський — “Казку про Петю
товсту дитину і про тоненького Симу”, С. Михалков
— “Веселих зайців” та К.-п’єсу “Зайчик-
Задавайчик”, В.Катаєв — “Чарівну квіточку”,
В.Каверін — “Про Митька і Машу”, Л.Лагін —
“Старика Хоттабича” (переробка повісті англ.
письменника Ф.Енсті “Мідний глек”). Популярні
рос. казкарі: О.Волков “Чарівник Смарагдового
міста” (переробка К. амер. письменника Ф.Баума)
та серія продовжень пригод героїв цієї казки
“Урфін Джюс та його дерев’яні солдати”, “Сім
підземних королів”: М.Носов (“Незнайко та його
друзі”), Е.Успенський, шо його Л.к. “П ро
Чебурашку й Крокодила Гену” та ін. пригоди
користуються любов’ю в дорослого й дитячого
читача. Розвивають андерсенівську традицію драм.
Л.к. Є.Шварца. Рос. поети створювали і вірш. Л.к.-.
Б.Пастернак (“Казка”): П.Антокольський (“Казка
Кавказу”, “Ковзанки”); Арс.Тарковський (цикли
Дві місячні казки”. “Дві японські казки”, “Дві
німецькі казки’’);. “Музика”; Є.Євтушенко (“Казка
про російську іграшку” та “Казка про ріпку”),
іуліна. Ю.Моріц, Д.Самойлов, Б.Слуцький..
и-і рр. калмицький поет Д. Кугультінов ство-
рюєнаи. філос. Л.к.: “Дорівнянідосонця”, “Пісня і
чудового птаха”. Гамзат Цадаса — автор перших
Л.к. у аварців: “Казка про голубку з блакитною
шийкою та гаву, шо заприятелювала з мишкою’’,
“Казка про Зайця і Лева”. А. абу Бакар — у
даргінців. Молд. письменник О.Буков пише казк.
поему “Андрісш”.
В укр. л-рі XX ст. в жанрі Л.к. письменник з
діаспори В.Король-Старий — автор зб. “Нечиста
сила”. Активно працювала О.Іванєнко:
“Сандалики, повна скорість!”. Великі очі “.
“Джмелик”, “Едельвейс”, “Про веселу Аль”. Про
її кн. “Лісові казки” Чуковський говорив, що
письменниця “уподобала жанр напівчарівної К. з
пізнавальним, природним ухилом”. В жанрі Л.к.
активно працювали Н.Забіла — “Хатинка на
ялинці”, “Про ліниву дівчинку”, “Пригода з
автобусом”; М.Трублаїні — “Мандри Закомарика”,
“Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку”;
М.Стельмах — “В їжаковім вітряку”; П.Воронько
— “Чотири вітри”, “Казка про Чугайстра”;
Г.Тютюнник — “Степова казка”; М.Магера “Казка
про хоробрих і найхоробріших; Д.Кондратенко
— “Африка-Жирафрика” (у стилі казок
Чуковського); В.Симоненко — “Цар Плаксій та
Лоскотун”, “Подорож у країну Навпаки”;
В.Близнеиь — “Земля Світлячків”. Суч. Л.к.
створюють Ю.Збанацький, В.Нестайко, Ю.Ярмиш.
Д.Павличко, В.Малик, Т.Коломієиь, Я.Стельмах.
В.Шевчук, Ю.Набока. Нестайка Міжнар. рада
дитячої та юнацької л-ри внесла до Особливого
Почесного списку Андерсена. Основу укр. театр,
репертуару складають казк. п’єси Летючий
корабель”. “Котигорошко” А.Шияна, “Кривенька
качечка” М.Пригари, “Троянові діти” Н.Забіли,
“Дюймовочка повертається в країну радості ”
Г. Усача.
В л-рах Азії з давніх давен існувала традиція
поєднання різних Л.к. у формі обрамленої
повчально-казк. кн. До найстарших пам яток такого
типу належать інд. “Тантракг’яїка” (IV ст.), більше
знана під пізнішою санскритською назвою
Панчатантра ’ (“П’ять кошиків житейської
мудрості”). 36. було перекладено більш як 200 разів
на 60 аз та європ мов. Ін. приклад— інд. обрамлена
повість “Шукасаптаті ” {“Сімдесят оповідань папуги”).
Її було перероблено 1330 Зияуддином Нахшабі
перс, мовою під назвою “Тугі-Намє” (“Книга папу­
ги”). Цей текст в свою чергу було перекладено та
перероблено різними аз та європ мовами. І Іе мен­
шою популярністю користувалася “Синдбад-Наме ”,
найдавніша редакція якої склалася в II ст. до н.е. – II
ст. н.е. У VIII ст. був зроблений її араб, переклад.
Історії пригод Синдбада увійшли до “1001 ночі”. З
араб. “Синдбад-Наме” була перекладена ше на 20
різних мов.
Л.к. можна визначити як метажанр. В ньому
можна зустріти К.-повість: “Пригоди Цибуліно”, “В
країні сонячних зайчиків” В.Нестайка: драм. К. —
ф яби Гоцці, “Затоплений дзвін” Г.Гауптмана.
“Снігуронька” О.Островського. “Лісова пісня” Лесі
Українки, “Аріана і синя борода” М.Метерлінка;
К.-поему: “Руслан і Люлмила” Пушкіна. “Витязь
Янош” Ш.Петьофі; К.-роман — “Три товстуни”
Олєші; К.-утопію — “Король Матіуш Перший”
поль. письменника Я.Корчака; К.-п’єси для театру
маріонеток чес. казкаря Каміла Беднарша. До Л.к.
як метажанру можна зарахувати нов. популярний
вил літ. творчості — фентезі.
Л.к. ілюстрували Г.Доре, І.Репін, В.Конашевич,
В.Васнецов, І.Білібін, К.Петров-Водкін. Й.Лада,
Ї.Трнка. Н.Ремізов-Васильєв, Н.Євреїнов,
М.Добужинський, О.Кульчицька. Ю.Васнецов,
Пивоварова, Лебідь.
На сюжети Л.к. створено багато опер. Серед
них “Вільний стрілець” і “Оберон”
K.M. фон Вебера, “Турандот“ Дж.Пуччіні,
“Руслан і Людмила” М.Глінки, “Казка про царя
Салтана” і “Золотий півник” М.Римського-
Корсакова. “Казки Гофмана” Ж .Оффенбаха,
“Замок герцога Синьої Бороди” Б.Бартока. За
мотивами Андерсена написані “Соловей”
І.Стравінського, та “Король Помада” (за “Новим
вбранням короля”) угор. композитора Дьордя
Рапкі. Створено чимало балетів: у т.ч. “Лускунчик”,
“Спляча красуня” П.Чайковського, “Золотарибка”
Л.Мінкуса, “Горбоконик” Ц.Пуні, “Горбоконик”
Р.Щедріна. Укр.-амер. хореограф Р.Прийма-Бо-
гачевська поставила у Нью-Йорку дитячі балети-
казки “Попелюшка” (1967) та “Квіт папороті”
(1971).
Людмила Волкова