МАДРИГАЛ — італ. madrigale від пізньолат.
matricale — “пісня на рідній, материнській мові”
— лір. жанр, вірш-комплімент. У вузькому значенні
під М. розуміють “вірш на випадок” —
імпровізаційну посвяту жінці, яка записується в її
альбом. М. є опозиційною парою епіграмі- їх
зближує переважно невел. обсяг та афористична
кінцівка, відрізняє характер жанр, пафосу.
Своє походження М. веде від італ. та Прованс,
любовної буколічні пісеньки, переважно
жартівливого чи фривольного змісту (прованс.
mądre — пастух) XIV-XV ст. Як жанр М. склався
в італ. ліриці Відродження (XVI ст.) і став
особливо популярним у салонній поезії Європи
XVII-XVIII ст. Довгий час М. зберігає зв’язок з
музикою.
М. представлений іменами Ф .Петрарки,
Дж.Боккаччо, Л.Аріосто (Італія. XV-XVI ст.).
Дж.Маріно (Італія, XVII ст., цикл “Мадригали та
каниони”), англ. поетів XVII ст. Д.Донна,
Г.Герберта, А.Міцкевича та Ю.Словацького
(Польща, XIX ст.), О.Пушкіна, М.Лєрмонтова,
А.Ахматової, О.Мандельштама (Росія, ХІХ-ХХ ст.),
С.Квазімодо (Італія, XX ст.), Н.Гільєна (Куба, XX ст.).
Поступово тематичний діапазон М.
розширюється, окрім любовно-еротичного мотиву
розробляються й ін., що пов’язано з
дерегламентацією жанру взагалі та М. зокрема
(“Мадригал місту Сантьяго” Ф.Г.Лорки, “Мадригал
трамвайному квитку”, “Мадригал загубленому
гребінцеві” Р.Альберті — ісп. поетів XX ст.). Не
настільки нормативним стає жанр, стиль М.
(“Мадригал полковій дамі” М.Гумільова, рос. поета
XX ст., є по суті жанр, протилежністю М. —
епіграмою).
В Україні М. укорінюється наприкін. XVII —
на поч. XVIII ст. в поетів-спудеїв та випускників
Києво-Могилянської академії, як от М.Зиновієва
Климентія “О мати, діво красная” та ін. В альбомах
лаврської малярської майстерні т.зв. кунштбухах
було записано М. Галина Алімнія (кін. XVIII ст.).
Впродовж XIX ст. М. не був популярним. До нього
знову звертаються наприкін. ХІХ-на поч. XX ст.
поети, які орієнтувалися на заг-європ. вірш,
традицію: В.Самійлено, М.Вороний, О.Олесь;
багато М. у Б.Пачовського, О.Ольжича (цикл “З
альбомних поезій).
Борис Іванюк