МАЙСТЕРЗАНҐ (нім. Meistersang —
майстерний спів) — форма сєр-віч. поезії,
продовження міннезангу Починає виникати з кін.
XIV ст. в середовищі бюргерських цехових
корпорацій, ремісничих мануфактур як спосіб
духов, самореалізації. Перші школи М.
засновуються при парафіяльних церквах у вигляді
церк. співочих братств. Одним з ранніх
представників М. вважають видатного епігона
куртуазної класики згасаючого лицарства Конрада
фон Вюрцбурга (XIII ст.), чия поема “Цісар Оттон
з бородою “перекладена І.Франком. Його
причисляють до легендарних 12 майстрів, які
буцімто заклали основи М. Перша школа М., за
легендою, була заснована в м.Майнці поетом
Фрауенлобом. З поч. X V ct.виникають цехові
ремісничі братства, які культивують поет.вправи і
на основі досвіду церк. шкіл розвивають власні,
зумовлені цеховими інтересами, форми.
Найбільшого поширення вони набувають у Пд.
Німеччині (близ. 1500 в Нюрнберзі водночас
живуть 250 майстрів, серед них — такі відомі, як
Ганс Фольц, Ганс Сакс, Ганс Розенплют та ін.),
Австрії, Богемії, Моравії, Саксонії (ткач Лінгарт
Нунненпек), Ельзасі (Иорг Вікрам) тошо. Останні
відгомони поезії М. сягають 2-ої пол. XIX ст. (школа
М. в Меммінгені існувала до 1875 р.).
За еволюцією поет, форм і засобів М. являв
собою перехід від вишуканої індивідуалізованої
техніки міннезангу до масового школярського
вправляння у мист-ві співу на тому іст. етапі, коли
лицарські ідеали куртуазії уступають місце
прагматичним бюргерським поглядам, і на
природу мист-ва поезії, яке мислилося відтоді як
просте оволодіння необхідною сумою ремісничих
“навиків” і “‘правил”. В М. відбувається ідейна
переорієнтація на вузький практицизм,
“ужитковість”, дидактичні цілі. Задля цього
існували строгі приписи віршування
(табулатури). Найчастіше пісня складалася з трьох
майстерзангових строф. Такі строфи звалися
Bar, коли до них додавалася мелодія, то їх
іменували Топ. Сама мелодія мала назву Weise.
Вона починалася із заспіву (Aufgesang) і
завершувалася своєрідною кодою (Abgesang). Цій
строгій регламентації пісенних елементів
відповідала не менш строга “цехова” ієрархія
самих творців: рядовий член братства іменувався
“учнем”, згодом, після засвоєння “правил”, —
“другом”, виконавець чужих пісень — “співцем”,
автор нов. пісні на існуючу мелодію — “поетом”,
творець нової мелодії, “майстром”. Зміст М.
зводився переважно до парафраз бібл..
євангельських сентенцій, дидактично-
моралізаторських напучувань. Однак з часом М.
дедалі більше десакралізується і набуває
світського характеру. Під час нар. свят, масових
гулянь майстерзінгери виконували також
ш ванки, ш п рухи. виступали як автори
фастнахтшпілів тошо. Звичайно, мист-во М.
було надто приземлене, незрідка утилітарне,
йому бракувало справжнього поет, натхнення,
але його простодушне, бюргерсько-педантичне
віршування, спрямоване передусім на
дотримання технічних прийомів, стало важливим
етапом у залученні широких верств населення
до літ. творчості і, Т.Ч.. певним етапом у процесі
демократизації мист-ва. Стихію творчості
майстерзінгерів та образ найвидатнішого з них
— Ганса Сакса — відтворив в опері
“Нюрнберзькі майстерзінгери” нім. композитор
Р.Вагнер. Вибрані твори Г.Сакса видав у своєму
перекладі укр. мовою П.Тимочко (1997).
Петро Рихло