МАКАМА (араб, «зібрання», «збори») — жанр
cep-вічної шахрайської новели в арабомов. перс,-
тадж-мов. та гебр. (на івриті) л-рах. Обов’язковою
ознакою М. є наявність оповідача —
безпосереднього свідка витівок гол. героя. Образ
оповідача стає основною підставою для циклізаиії
М. (макамат) на відміну від образу героя як
факультативного параметру циклотворення.
Типовим стилем М. є садж, ритмізована проза,
оздоблена римою: широке використання діалогу.
а також прислів’їв, примівок тощо підкреслює
настанову на усну оповідь, а назагал — фольклор,
походження жанру. Нормативною кількістю новел,
що входять в макамат, вважається 50. хоча,
звичайно, незрідка цей канон порушується. Так.
перший перс-мов. иикл М. «Макамат-і Хаміді» (XII
ст.) Хамідіддіна з Балхі (Півн. Афганістан)
складається з 24 новел. Крім власне M., в нього
включено кілька муназар (араб, «суперечка»), тобто
тв. сх. поет, жанру, який заснований»’ на діалозі-
диспуті і який нагадує Прованс, тенсону. Поет,
особливості М. Хаміді успадкував від араб,
письменника ХІ-Х1І ст. аль-Харірі, який в свою чергу
створив свій макамат не без впливу першого клас,
зразку такого жанр, циклу на араб, мові —
макамата Баді аз-Замана аль Хамадані (X XI ст ).
Розповсюдження М. в Європі пов’язане з ют.
подіями, насамперед, завоюванням арабами
Піренеїв в УІ-УИ ст. Відомий гебр. письменник XII-
XIII ст. Ієгуда аль-Харізі написав насичений
цитатами зТори макамат на івриті. М. брала участь
у становленні європ. шахрайського роману,
зокрема такої його ранньої пам’ятки, як «Життя
Ласарільо з Тормеса» (XVI ст.). Зараз М. як жанр
не існує, хоча поодинокі стилізовані спроби його
реанімування відомі л-рі XX ст., перш за все, араб.
(1906), в якій він свого часу почав формуватися:
«Оповідь їси, Ібн Хішама» (1906) Мухаммади аль-
Мувайміхі.
Борис Іванюк