МАСОВА ЛІТЕРАТУРА (ТРИВІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА) — від лат. ігіиіит роздоріжжя,
вуличне перехрестя) — багатотиражна
розважальна та дидакт белетристика, позбавлена
естет, вартості, розрахована на масове споживання
її як продукту “індустрії культури”. Розвивається і
функціонує на основі популярних жанрів (комікс,
вестерн, тріллер, дайджест, гіньоль та ін ).
Поняття “тривіальна л-ра” з’явилось в 20-ті
роки в нім. літ-знавстві (Маріанна Тальман, 1923).
термін “масова л-ра” належить амер. вченому
Д.Макдональду (1944). До того часу мала багато
красномов. визначень — таких, як “бульварна”,
“лубочна”, “низова”, “комерційна” л-ра та ін., або
йпросто “макулатура”, “мотлох”, “літ. ширпотреб”,
“банальна белетристика” тошо.
Однак, як підкреслює нім. літ-знавець Фрідріх.
такі поняття мають надто сильний емоційний заряд,
шоб бути наук, термінами. Сьогодні в наук, л-рі
зустрічаються й ін. синоніми-, “парал-ра”. “субл-ра”,
“кітчлітература”. До М.л. належать франц. “чорні
романи”, амер. сексуальні романи та романи жахів,
нім. “солдатські романи” і т.п. В ієрархічній тріаді:
висока л-ра — розважальна л-ра — тривіальна л-
ра — вона займає третю, найнижчу сходинку.
Аксіологічно, а також за методами створення й
поширення та читацьким колом М.л. суттєво
відрізняється від двох виших ступенів. Але якшо
межа між високою й розважальною л-рою все-таки
окреслена, то водорозділ між розважальною й
тривіальною л-рою досить умовний. “Розважальна
л-ра може бути тривіальною, але тривіальна
література є завжди розважальною” (Фрідріх), До
М.л. примикають наук.-популярні видання
сенсаційного та пропагандистського характеру,
супроводжувана прозовими та вірш, текстами
реклама та ін.
М.л. — складний феномен, який важко
визначити з а д оп ом огою як огось од н ог о к ри терію
чи однієї формули. Однак можна виділити певну
систему ознак і принципів, які враховують й
характер виробництва, й характер споживання,
худож. рівень, ідейні та естет, функції М.л. З т. а
виробництва М.л. — це серійне, поточне,
конвейсрне продукування естет, вартостей як
звичайного ринкового товару. З т.з. споживання
М.л. орієнтується на масового споживача, багато­
мільйонну читацьку аудиторію, переважно дешевих
кишенькових видань. М.л. має певні гісихол.
функції — вона орієнтується на споживацьку
психологію, створюючи особливий тип пасивного,
некрит. сприйняття. В М.л. специфічні, засоби
вираження: вона оперує не реаліст, образами, а
використовує як образотвор. засоби іміджі, кліше,
стереотипи, штампи, які щасливо ”кочують’ з од.
тв. в ін.
Явища, шо звістували М.л. з її прагненням
долучитись до суч. культури в її адаптивному,
полегшеному варіанті, де замість справжнього
естет, задоволення наявний його сурогат,
проглядаються вже в численних переспівах
лицарських ром анів Сер-віччя (“Гюон
Бородський”. “Роберт-диявол”. ХШ ст.,
“Мелюзина”, XIV ст.. “Амадіс Гальський”. XV ст.).
Змістом були любовні перипетії, нечувані пригоди
героїв, підступи злих королів, чари фей,
викрадення й погоні, довголітня розлука й щасливі
зустрічі, які увінчувались, як правило, законним
шлюбом. Дана тенденція була продовжена у
XVIII ст.. скажімо. С.Річардсоном або Ретіфом де
ля Бретоном (останнього сучасники прозвали
“Руссо зі смітника” або “Вольтер для покоївок”).
Однак справжнє становлення М.л. відбувається в
XIX ст. її відправним пунктом послугувала
вульгаризована естетика романтизму. Напр.,
після виходу в світ роману В.Гюго “Людина, яка
сміється”, з’явилась величезна кількість образів
спокусниць, шо дуже нагадували леді Джозіану.
Клас, прикладом ‘‘бульварного” романтизму
став роман Е.Сю “Паризькі таємниці” (1842).
Надавши життю суч. йому Парижа містичного
колориту, автор тлумачить його як нагромадження
загадкових таємниць, котрі прагне розгадати
“благородний” аристократ Рудольф. “Паризькі
таємниці” зажили нечуваної популярності. Роман
став зразком для наслідування. Після “Паризьких
таємниць” потік бульварної л-ри вже неможливо
було зупинити. (“Вічний жид” Е.Сю, багатотомова
серія “Рокамболь” П.дю Террайля, кн. Е.Габоріо
— одного з хрещених батьків поліцейського
роману, де діє невтомний детектив Лекок, “Арсен
Люпен” М.Леблана, в якому створено образ
“злодія-джентельмена”, “Фантомас” П.Сувестрата
М.Аллена та ін.). Такі тв. не потрібно було
переписувати по декілька разів, а часто їх взагалі
не писали: текст наговорювався на.диктофон, а
потім лише вивірявся — як це робили автори
“Фантомаса”, які встигли “відштампувати” 597 назв
своєї серії.
“Кожен, хто спроможний написати поштову
листівку, може написати і роман” — ось один із
наріжних каменів М.л. В діяльності її авторів та
видавництв відсутній навіть далекий натяк на
визнання твор. природи літ. продукції. Все
поставлено на виробничу основу, організовано за
принципом конвейєра. Видавництво випускає
щомісяця певну кількість романів кишенькового
формату. Воно утримує на договірних умовах
авторів, які регулярно і в заздалегідь сплановані
терміни постачають видавництву свою “про­
дукцію”. Переважно такі кн. видаються під
п севд онім ам и , причому вони повинні бути
гучними, легко запам’ятовуватись, викликати в
обивателя асоціації з іст. особами, популярними
політ, діячами або “зірками” естради, кіно і т.п.
Видавництво має право, не узгоджуючи з автором,
виправляти і переробляти такі тв. на свій смак, шо
диктується виключно кон’юнктурними
міркуваннями. Найплодовитіші автори встигають
писати по 15-20 романів за рік. Імена персонажів
вони почерпують з телефонних довідників, а якщо
роман з “аристократичного” життя, то для
генеалогії героїв цілком підходять родоводи
породистих собак. Т. ч., ключова характеристика
М.л. — її товарність, прагнення догодити
споживачеві, підлащтуватись під його смак. Ця
л-ра — сурогат естет, задоволення: поезія стає тут
псевдопоетичністю, пафос — патетичною мело­
декламацією, кохання — сексуальним потягом і т.д.
М.л. безнац., космополіт., легко піддається пе­
рекладові і розходиться багатомільйонними
тиражами на багатьох мовах майже одночасно.
Кліше образів, ситуацій, розстановка сил, стосунки
персонажів настільки стандартні, шо, прочитавши
декілька перших сторінок і познайомившись з
героями і суттю конфлікту, можна з певністю
сказати, чим все закінчиться. Бути оригінальним,
мати власний голос і погляд на світ в М.л
непотрібно. “Автор, який прагне досягти успіху,
може дозволити собі не більше 10% новизни своєї
кн.”, — гласить один із рецептів при створенні М.л.
Однак вона й застаріває неймовірно швидко.
Т. ч., прямого відношення до історії справжньої
л-ри М.л. не має: її розвиток здійснюється як
кон’юнктурний відбір найбільш ‘‘ходового” літ,
товару і серійне виготовлення продукції за його
зразком. Рецепти М.л., як правило, складаються
на основі спрощеного “популяризаторського”
сприйняття тв. справжнього словесного мист-ва.
“Моделями” М.л. слугували, тв. Е.По, К.Мея,
А.Конан-Дойла, Ч.Діккенса, О. де Бальзака,
Ф .Купера, В.Скотта, О.Дюма, П.Меріме,
Ф.Достоєвського, В.Фолкнера та ін.
Найбільшого поширення набула М.л. у жанрі
р ом ан у . Розрізняють любовний роман,
кримінальний роман, шпигунський роман,
ковбойський роман (вестерн), пригодницький
роман, фант, роман, солдатський роман,
еротичний роман, чорний роман і т.д. Основним
методом М.л. є іллюзіонізм, оскільки вона не
відтворює реальної дійсності, а лише створює
ілюзорний рожевий світ, в яому живуть такі ж
ілюзорні псевдогерої зі своїми псевдопроблемами,
далекими від реального життя. Але успіх М.л. вел.
мірою спричинений духов. вакуумом споживача,
його намаганням досягти морального й психол.
комфорту в умовах дискомфортного світу шляхом
ототожнення себе з героями М.Л., які втілюють всі
ті риси, котрих йому самому не вистачає. М.л.
розвивається сьогодні в декількох основних
напрямках, активно експлуатуючи потребу в
“героїзмі”, інстинкти жорстокості і насильства,
синдром страху, сексуальне почуття і т.п.
“Героїчну” лінію репрезентують, скажімо, відома
серія романів англ. письменника Я.Флемінга про
“агента 007” Джеймса Бонда (його попередником
у 20-30-ті рр. був Тарзан Е.Берроуза), яка завдяки
технічно досконалим екранізаціям буквально
заполонила собою книжковий та кінема­
тографічний ринок. Серед романів жаху, біля
витоків якого стоїть “готичний роман” (Г.Волпол,
А.Радкліф, Ч.Р.Метьюрін та ін.), варто назвати
передусім серію романів та фільмів про
Франкенштайна, моделлю яких став роман
М.Шеллі “Франкенштайн, або Сучасний
Прометей”. В 20-30-ті рр. з’являється ше декілька
фільмів, а після 2-ї світ, війни починається
справжня повінь: “Переслідування Франкен­
штайна”, “Помста Франкенштайна”, “Франкен­
штайн і пекельне чудовисько” Т.Фішера,
“Повернення Франкенштайна”, “Сліди
Франкенштайна” Ф.Френсіса, добра дюжина
подібних “шедеврів” ін. авторів. Таку ж неймовірну
плодючість продемонстрували і кн. Брема
Стоукера, в першу чергу роман “Дракула”. 1922
нім. режисером Фр.Мурнау був створений фільм
“Вампір Носферату”, поставлений за мотивами
роману Стоукера, який мав шалений успіх. Після
нього з’явилось біля ста повнометражних картин,
героєм яких є загадковий і страхітливий граф
Дракула (“Жах Дракули”, “Наречені Дракули”,
“Велике кохання графа Дракули”, “Літургія для
Дракули” та ін.). Експлуатація теми страху займає
провідне місце в романах і фільмах багатьох ін.
зх. представників масової культури: Альфреда
Хічкока, Романа Поланського, Стівена Спілберга
(“Щелепи”), Джона Гіллерміна (“Кінг-Конг”) та ін.
А нестриманий потік порнографічної продукції,
смакування найінтимніших сцен, розраховане на
збудження фізіологічних інстинктів, не піддається
ніякому облікові.
М.л. позбавлена нац. своєрідності, вона
: стандартизує й уніфікує місце дії, обставини,
‘ людський характер. Нац. реалії в М.л. завжди є
умовними. Однак в кожній нац. л-рі існують,
і звичайно, “предтечі” М.л. і її “класики”,
переважають ті чи ін. форми і жанри. Так, напр.,
І в М.л. США утвердився в першу чергу кримінально-
] політ, детектив за участю супермена-слідчого
1 (М.Спіллейн), військово-пригодницький роман з
] обов’язковими еротичними елементами (Р.Мур),
виробничий роман з претензією на викривальність
(А.Хейлі), авантюрний роман, стилізований під
] історію фірми, клану, сім’ї (М.П’юзо, Г.Роббінс);
і англ. автори більше схильні до клас, детективу
] (А.Крісті), псевдоіст. колоніального роману
(Дж.Фарелл) або бойовика, стилізованого під
документальний роман, іст. хроніку, утопію
(К.Фітцгіббон). У Франції дуже популярний
псевдоіст. авантюрний роман з любовними
пригодами, нерідко порнографічного характеру
(подружжя Голон) або поліцейський роман з
елементами соц.-політ, критики (М.Дебланк,
Ж.Сіменон, Буало-Насержак). Нім. автори надають
перевагу жіночим романам-мелодрамам (Г.Куртс-
Малер, М.Д.Фішер, Ута Даніела), солдатським
романам, в яких жорстокі сцени війни цинічно
зображені як веселі пригоди безстрашних сміливців
(Е.Керн, Г.Г.Конзалік, Р.Газеманн), романам кар’єри
й політ, детективам з меланхолійними любовними
історіями “під Ремарка” (І.М.Зіммель) і т.п.
М.л., як правило, виникає й розвивається в суч.
світі при наявності певних соц.-економічних умов,
рівня технічної оснащеності сусп-тва тощо. При
відсутності книжкового й кіноринку, низькому рівні
поліграфічних можливостей, а також моно­
польному контролеві держави й ідеологічному
пресові, вона не мала сприятливих умов для свого
розвитку в СССР, де до її заг-прийнятих стандартів
наближалися хіба що іст. романи В.Пікуля, політ,
романи Ю.Семьонова, або детективні історії братів
Вайнерів. Зате сьогодні цей вакуум надмірно
компенсується цілою повінню низькопробної
продукції.
В цілому М.л. як соц. та естет, (вірніше
антиестет.) феномен досліджена ше недостатньо,
що зумовлено, серед ін. чинників, і її неосяжністю.
Петро Рихло