МЕЛОДИКА — естет, категорія, яка являє
собою сукупність звук, співвідношень у музиці та
худож. л-рі. зокрема, поезії. Широке розуміння М.
об’єднує багато понять: мелодія, мотив,поліфонія,
гармонія, евфонія, ономатопея, гучність та ін.
Елементи М. у музиці та худож. л-рі існують в естет,
взаємодії з ритмікою. Найголовнішим поняттям
М. є мелодія.
Мелодія (грец. melodia — співання пісні, від
melos — пісня і о de — спів) — послідовність звуків
музики або худож. мовлення, організована за
законами співвідношень висоти і гучності.
Синоніми-—наспів, мелодійний зворот. Б.Асаф’єв
використовує термін “інтонування” для означення
реального худож. буття ритм, та мелодич.
інтонаційних. Складові частини мелодії, найменші
мелодичні побудови називаються мотивами. Деякі
вчені (напр., О.Должанський) вважають мотив
аналогічним стопі у поезії. Правильніше — мотив
.збігається з тоноструктурою окр. слова, а стопа
може збігатися з певною ритмоструктурою в межах
такту. Мотив утворюється підвищеннями або
зниженнями тону (вимірюється у Гц) і гучності
(вимірюється у Дб), які улягають об’єктивним
закономірностям. Чи є вони ідентичними у мист-ві
слова (і, зокрема, поезії) та музиці — це питання у
суч. мист-твознавстві залишається відкритим.
Проблемам М. приділяється уваги ше менше,
ніж проблемам ритміки. За даними С.Гінліна
(1978), у колишньому Рад.Союзі з 1958 до 1974
видано приблизно 300 праць з поет, ритміки і
тільки бл. ЗО з М. вірша. Такі авторитетні вчені, як
Б.Ейхенбаум, В.Жирмунський, Б.Томашевський,
В.Холшевніков, розробляючи теор. проблеми М.
вірша, не наводять конкретних даних, уникають
прямих аналогій з музикою, використовують термін
“М. вірша” дешо умовно. Тактометр, теорія
A.Квятковського встановлює певні ритміч.
відповідності у поезії та музиці (напр., поняття
ізометризму —Ритміка),але недостатньо уваги
приділяє саме М. Проте, Л.Златоустова, В.Панов,
Н.ішенко, О.Бичкова, Є.Сафронова доводять та
експериментально підтверджують суттєві факти
.ідентичності М. у поезії і музиці. Значним внеском
у рішення проблем М. вірша у порівнянні з муа
законами ладо-гармонійних тяжінь є монографія
B.Васіної-Гросман (1978), але й в ній багато питань
залишено без відповідей.
М. худож.л-ри складається в першу чергу з мов.
інтонацій, які виступають у мист-ві слова як естет,
елементи. До складу останніх треба додати також
специфічно худож. інтонаційно-мелодійні фігури
— напр.,пов’язані з різними типами вірша —
наспівним, ораторським, розмовним, багатьма
різновидами виконання тошо.
Мов. інтонації можуть органічно переходити в
муа і навіть частково збігатися з ними. Це широко
використовується у тв. різних муз. жанрів, які
поєднують музику і слово (Музика і література)
— від стародавн. часів до сучасності. Напр., рос.
поет І.Сельвінський в авторському виконанні цікаво
поєднував мовні, поет, та муа інтонації.
Взаємозв’язок М. муа та літ. ілюструють також
різні типи суч. мелодекламації. Серед них є й такий,
де квадратні мелод. структури повністю збігаються,
напр., з ритмоструктурами чотиристопового ямба
або хорея.
У ст-дав. часи виконання багатьох муа-поет.
тв., ймовірно, нагадувало суч. оперні речитативи
або виголошення молитов у церквах.
Важко зараз твердити, шо укр. думи в XVII ст.
саме декламувалися речитативом, як традиційно
вважається, а не співалися. Можливо, супровід
бандури чи кобзи спонукав виконавців
урізноманітнювати М. — і речитатив ставав іноді
піснею у нашому розумінні слова, з М. близькою
до нар. пісні.
Можна також із вел. долею впевненості
припустити, шо сер.-аз. акини не просто
декламували свої тв., а саме співали: сх. М. має
специфічні ладо-гармонійні особливості, які
відрізняють звучання не тільки за тонами та
напівтонами (як у переважної більшості європ.
народів), але й за чвертями тону, шо наближає муз
інтонування до мов.
М. пісень скальдів VII — X ст., можливо, була
більш примітивною, але ближчою до мов. інтонацій
порівняно з нім. міннезангачи XII — XIV ст.
Приклади можна продовжувати, але висновок
один: мов., поет, і муз інтонування тісно поєднані
спільними законами М., а факти відмінностей
пов’язані з природою звук, матеріалу музики та
мист-ва слова. Діапазон звуків у музиці ширший
від таких у худож. л-рі. Остання має справу з мов.
діапазоном, який найчастіше вкладається в одну
октаву, хоча коливання діапазону чол. та жін.
голосів сягає 300 Гц — від 60 до 360. Все ж таки
неповний збіг частот музики та літ. тв. в їхньому
виконанні не свідчить про відмінність законів М. у
музиці та худож. л-рі.
Музика і мист-во слова відрізняються також
роллю елементів тону і шуму. Музика використовує
переважно такі звуки, кожний з яких має певний
тон, висоту звучання (тобто періодичну частоту), і
порівняно рідко худож. ефект досягається
використанням шуму (тобто звуків неперіодичної
частоти).
У тональних мовах (в’єтнамська використовує
приблизно 7 тонів, кит. — 4) худож. л-ра має значно
ширші мелодійні можливості,ніж у акцентних
мовах. В останніх висота звуку менше вико­
ристовується як худож. засіб. Тональномов. поезія
поступається музиці в різноманітності варіантів
мотивів. М. вірша не використовує висоту тону та
інтервали так свідомо і широко, як муз. М. У М.
вірша не регламентується, на відміну від М. муз
тв., висота тону та точність інтервалів. Однак це
не заперечує факту, шо самі інтервали існують у
мові або поезії. Є.Сафронова (1978) доводить
існування “різної величини інтервалу тону між
сусідніми голосними” залежно від типу вірша
(наспівного, ораторського, розмовного), наявність
монотонії “при використанні різних типів
мелодійних контурів у віршах” (“монотонні ділянки”
складають приблизно ЗО відсотків від заг. числа
голосних у поет. тв.).
На відміну від музики, шум у худож. л-рі має
більше виразних можливостей. Матеріал л-ри —
слово — містить багато приголосних, частота
вживання яких в усякій мові світу перебільшує в
цілому частоту використання елементів шуму в
музиці. Хоча з цього правила є чимало винятків.
Достатньо послухати запис нар. музики Кеніі, де
використано іноді кілька десятків ударних
інструментів з різними за тембрами звучаннями. У
суч. музиці роль шуму значно підвищується:
звертають до себе увагу самостійні парти ударних
у І.Стравинського, соло ударних у численних
концертних виступах рок-груп, джазові композииіі,
еко-джаз, “конкретна музика” та її елементи у тв.
англ. фупи “Пінк Флойд” та ін. Т.зв. “атональна
музика” наближає муз. мову до шуму, до розмовної
мови. Шумові елементи мовлення сміливо
використовує К. Пендереиький. Яскравим
прикладом є використання комп’ютерних ефектів
у поп-музиці останніх років, синтезованих шумів та
звуків у “Катарсисі” Ч. Немена і т.д. Отже, тон,
інтервал, шум, хоча й відрізняються своєю роллю у
музиці та л-рі, є за суттю спільними для цих мист-в.
Не викликає сумнівів повний збіг естет, ролі
багатьох ін.елементів М. вірша (і л-ри в цілому) та
музики, таких, як гучність, звуконаслідування та ін.
Ці факти дають можливість уважати, що муз і
літ. М. в основі є єдиною, спільною, ідентичною у
двох мист-вах.
Валерій Юрушкевич