Під словосполученням найчастіше розуміють синтаксичну конструкцію, 
утворену поєднанням двох чи більше повнозначних слів на основі підрядного 
прислівного синтаксичного зв'язку та певних семантико-синтаксичних відношень, де 
один з компонентів є головним, а інший чи інші залежними: працювати довго; 
блакитні очі. Дія одних мовознавців характерне було розуміння словосполучення в 
етимологічному значенні. Під словосполученням розуміли будь-яке поєднання 
повнозначних слів, оформлених граматичними і смисловими показниками, 
незалежно від їх форми і призначення у мовленні. У цьому випадку і речення як 
граматично організована одиниця відносилося до розряду словосполучення, а весь 
синтаксис був вченням про словосполучення. Таке розуміння словосполучення 
характерне було для ранніх українських граматик, зокрема граматики І. Ужевича, 
Я. Головацького та ін. Такий же підхід до визначення словосполучення 
прослідковуємо у працях П.Ф. Фортунатову, ці ж поглядти на словосполучення 
поділяє й О.М. Пєшковський, М. Петерсон. Так, П.Ф. Фортунатов словосполученням 
236 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
називає будь-яке поєднання повнозначних слів, О.М. Пєшковський ще ширше подає 
визначення словосполучення, зазначаючи, що словосполучення - це два чи ряд слів 
поєднаних у мовленні чи мисленні [Пешковский 1956, с. 56]. При такому розумінні 
словосполученням можна назвати і поєднання кількох речень. 
Проте у пізніших граматиках синтаксис усвідомлюється вже як вчення про 
речення. О. Огоновський зазначає, що "складня" учить як з поодиноких слів 
складаються речення для вираження мислі і як речення з собою в більшу цілість 
сполучаються [Огоновський 1889]. Поряд із терміном складня все частіше починає 
вживатися термін синтакса і синтаксис, зрештою переміг міжнародний термін 
синтаксис. Остаточно його унормував "Український правопис" 1946 р. 
О.О. Шахматов теж заперечує широкий підхід до визначення словосполучення, 
зазначаючи, що словосполученням називають таке поєднання слів, яке утворює 
граматичну єдність, і спостерігається залежність одного слова від іншого. Тобто 
словосполучення виділяється із речення. Речення вже називається викінченим 
словосполученням [Шахматов 1941]. В.В. Виноградов запропонував інший підхід до 
визначення словосполучення, розмежувавши поняття словосполучення і речення: де 
речення є одиницею комунікативною, а словосполучення одиницею номінативною 
[Виноградов 1955]. Цей погляд на словосполучення відбитий як у шкільних 
підручниках, так і у вишівських посібниках, граматиках, монографіях. Правда, треба 
зазначити, що існує і протилежний погляд, який заперечує словосполучення як 
синтаксичну одиницю (це праці Ю.В. Фоменка [Фоменко 1975] та ін.), але подальшого 
розвитку цей погляд не набув. Аналізуючи словосполучення, слід врахувати і 
погляди В.А. Бєлошопкової, І.Р. Вихованця на цю проблему. Визнаючи плідними 
думки В.В. Виноградова про словосполучення, вони дещо розширили поняття 
словосполучення. Словосполучення визначається ними як непредикативне поєднання 
на основі синтаксичного зв'язку слова чи форми слова з формою слова. Згідно з цим 
визначенням словосполученнями визнаються будь-які непредикативні конструкції, 
побудовані на синтаксичному зв'язку (підрядному та сурядному [див. Вихованець 
1993; Белошапкова 1977]). 
Отже, на рівні словосполучення функціонує тільки підрядний прислівний 
синтаксичний зв'язок, що характеризується прислівною специфікою. Через 
словосполучення він реалізується в реченні. Підрядний синтаксичний зв'язок 
прислівного типу диференціюється а) за семантичною наповненістю ( 1) сильний; 2) 
напівслабкий; 3) слабкий), б) за формальним виявом. Прислівний підрядний зв'язок в 
українській мові реалізується у таких різновидах: узгодження, керування, прилягання. 
Узгодження реалізується безпосередньо через синтаксичні чинники і належить до 
слабкого типу прислівного підрядного зв'язку з боку його семантичної наповненості: 
зеленим лісом (чол.р., одн.), новій школі (жін.р., дав.в., одн.). На фоні керування та 
узгодження вирізняється кореляція як тип підрядного зв'язку, при якому семантичне 
поширення головного елемента здійснюється вибірково і визначається його 
частиномовною приналежністю та інвентарем його граматичних категорій: дівчина-
інженер, хлопець-тракторист. 
Окремий різновид становлять словосполучення, утворені на основі прилягання, 
специфіка якого полягає у зовнішньому взаєморозташуванні елементів: співати 
голосно, йти швидко. 
Керування - форма (спосіб) підрядного зв'язку, за якого опорне слово із 
значенням дії, процесу, стану тощо (або у широкому розумінні — із значенням власне-
ознаки) вимагає залежного (переважно іменника) у певній відмінковій або 
прийменниково-відмінковій формі [Вихованець 1993, с. 36]. Керування реалізується 
237 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
через смислову незавершеність опорного компонента словосполучення, що визначає 
сильний, напівслабкий і слабкий характер зв'язку між компонентами словосполучення і 
речення. 
Керування розуміють то надто широко, то вузько. О.О. Потебня пропонував 
керуванням вважати такі випадки, "коли відмінок додатка визначається формальним 
значенням пояснюваного" ("в іншому разі керування зникне в тумані") (див.: [Потебня 
1958, с. 120-122). 
О.М. Пєшковський висунув і обгрунтував два поняття: сильне керування і слабке 
керування [Пешковский 1956]. Перше позначало зв'язок необхідний, друге -
необов'язковий і не необхідний, пор.: переступати через поріг і працювати в полі, 
працювати на городі, працювати за столом і под. 
При такому розумінні форма керування стає розмитою і абстрактною, під неї 
підводиться форма будь-якого відмінка поза його семантичним навантаженням у 
межах реченнєвої одиниці, воно суперечить семантико-граматичній концепції про 
члени речення. Видається цілком слушним враховувати морфологізованість 
синтаксичної позиції, з неї виходити при трактуванні конкретної формули 
синтаксичного зв'язку. Функціональні ідентифікатори типово-морфологізованої 
синтаксичної позиції належать до того самого класу формально-семантичних одиниць 
(членів речення), поєднуються ідентичною формою підрядного зв'язку і свідчать про 
первинну стадію трансформації, пор.: пішов до лісу = пішов туди І до лісу -
синтаксичний прислівник. На цій основі виділяється "іменне прилягання" або 
"відмінкове прилягання" (терміни є синонімічними, один акцентує увагу на 
частиномовному вираженні, другий - на значеннєво-формальному плані) (див.: 
[Грамматика 1970; Вихованець, Городенська, Русанівський 1983]). 
У межах керування виділяють: сильне, напівсильне та слабке керування. 
Опорними компонентами при сильному типі керування виступають: 
1) перехідні дієслова: вийняти горщик; вхопила книжку; 
2) предикативні прикметники, дієприкметники: подібний до красуні-дівчини; 
вартий уваги; 
3) іменники-деривати віддієслівного або відад'єктивного походження: збирання 
сіна; збирання врожаю. 
Найтиповішим відмінком при сильному керуванні (сильному семантичному 
зв'язку) виступає знахідний відмінок, який може займати центральну позицію при 
прямо-перехідних і непрямо-перехідних дієсловах, у випадках, коли прийменник стає 
постфіксом дієслова: не сердись на Гафійку; не гнівайсь на Андрія. 
Префікс та прийменник повторюються, доповнюють один одного, передбачають 
один одного: надів на шинель; підліз під груші. 
При сильному опосередкованому керуванні найчастіше виникають об'єктні, 
об'єктно-обставинно-доповнювальні відношення: 
з прийменником від: відірватися, від'їхати, відв'язатися, відмовитися {відходить 
від батьків); 
з прийменником до: добігти, доїхати, допливти, долетіти (доступився до них; 
долетіла до лісу); 
з прийменником з, із, зі: (здіймає з стіни; зійшов з гори); 
з прийменником проти: агітувати, іти, настроювати (йшов проти своїх); 
з прийменником навколо: об'їхати, оббігти (об'їжджає навколо лісу; оббіг 
навколо дерева); 
з прийменником на: наступити, наскочити, налетіти: (напав на Івана; наскочив 
на камінь); 
2.48 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
з прийменником в: ввійти, в'їхати, вступити (ввійшову хату); 
з прийменником за: зайти, заїхати, забігти (заступився за Марічку; забіг за 
дерево); 
з прийменником через: переправитися, перейти, перебігти (переправлявся через 
річку); 
з прийменником під: підлізти, підкладати: (підліз під деревину). 
При сильному опосередкованому керуванні головне слово може поєднуватися з 
орудним прийменниковим та місцевим прийменниковим. Таке керування найчастіше 
виникає при дієсловах типу з'єднатися з; глумитися над; роздумувати над: 
роздумував над життям. 
Напівсильний (напівслабкий) тип керування реалізується у випадках, коли 
залежний компонент поєднується не з опорним елементом, а з опорним елементом і 
залежним від нього словами, напр.: привезти книжку синові, де синові залежить від 
привезти книжку. 
У зоні слабкого зв'язку перебуває орудний інструментальний, після якого 
закінчується зона словосполучення та його зв'язків і починається сфера дії 
детермінантних зв'язків, що репрезентують ускладнення семантичної структури 
речення, пор.: поставити горщику піч . 
Отже, безпосереднє слабке керування виявляється у таких випадках: 
- давальний відмінок поєднує значення об'єкта з обставинним значенням: радіє 
(чужій) біді; 
- орудний відмінок поєднує значення об'єкта з обставинним значенням: терся 
боком; розрубав сокирою; піде 'язує мотузкою. 
Опосередковане слабке керування найчастіше виявляється у тих випадках, коли 
головне слово керує: 
- родовим прийменниковим: лікувався у знахарки; вчився у сусіда; зробив для 
батька; 
- знахідним прийменниковим: пішов за голову; 
- орудним прийменниковим: побіг за дочкою; пливе за течією. 
За морфологічним вираженням головного слова всі словосполучення 
поділяються на: субстанційні, дієслівні та адвербіальні. 
При керуванні базовим, найпоширенішим виявом є саме дієслівне керування. 
Дієслово може керувати різними відмінками. 
Родовий відмінок. 
Залежний компонент, виражений родовим відмінком, найчастіше позначає 
неповноту дії, або частину від цілого: з'їв ожини; купив картоплі; випив води. 
Керування родовим може бути як безпосереднім, так і опосередкованим: добратися 
до річки; достукався до біди; припав до землі. Сюди ж можна включити родовий 
відмінок з предметно-просторовим значенням, предметно-часовим і предметно-
квантитативним значенням: добіг до хати; добрела до саду; доскакав до села; 
дотягнувся до гілки; відбився від табуна; відвик від роботи; відмовився від 
допомоги; відмахувався від комарів; збіг з драбини. 
Давальний відмінок. 
Мало зафіксовано прикладів, коли дієслово керує давальним відмінком: 
надоїдав сусідам; закидав йому; повернув їм. Маловживаним є давальний відмінок 
при подвійному синтаксичному зв'язку: Козерогові пару вліпили (М. Коцюбинський); 
... і обрубає Якимові голову по самі плечі (М. Коцюбинський). 
Знахідний відмінок. 
239 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
1) прямий об'єкт. Функціонує при великій кількості перехідних дієслів, 
утворюючи видові пари: робити - зробити; викидати - повикидати; кинути - кидати; 
брати - взяти: робити зброю, зробити зброю. 
2) об'єктні відношення виникають і при перехідних дієсловах загальної 
семантики: приймати кого-/що-небудь за кого-/що-небудь; вважати кого-/що-небудь 
ким-/чим-небудь. Щодо синтаксичної функції у структурі речення, то такий об'єкт 
часто заповнює позицію іменної частини присудка: Підпара бачив у ньому друга 
(М. Коцюбинський) - Він друг. 
Широко вживається в українській мові знахідний об'єкта, прийменник якого 
фонетично збігається з префіксом дієслова: накинувся на неї; накричав на сина; 
наїхав на пень; наштовхнувся на перешкоду; налетів на кущ. При фонетично різних 
формах префіксів та прийменника поширені такі випадки керування: заліз на горіх; 
видерся на деревину. Знахідний прийменниковий, вживаючись при дієсловах, може 
позначати об'єктно-просторові відношення: перескочив через перелаз; 
проштовхнувся крізь кущі; проліз крізь кущі; пробився крізь землю. 
При непрефіксованих дієсловах, чи дієсловах, що не мають впливу на вибір 
прийменника, теж активно вживається знахідний об'єкта: зважитися, іти, дивитися, 
радити, агітувати, дути та ін. Кожне із зазначених дієслів відкриває семантичний ряд: 
зважитися - відважитися, настроїтися, претендувати, піддатися тощо {піддався на 
спокусу; відважився на роботу ). 
Знахідний відмінок у сучасній українській мові виявляє високу частотність при 
перехідних дієсловах: перетворили село в руїну; витрачала гроші на дрібниці. Рідше 
вживається у структурах типу сердився на нього за запізнення. 
Орудний відмінок. 
Словоформи в орудному відмінку завжди підпадають дії керуючого дієслова, 
яке вони мотивують семантично. У результаті такої залежності орудний об'єктний 
трансформується в іменний незалежний при присудку, вираженому тим же 
дієсловом: Всі приїжджали цікавитися лісом - Ліс цікавив усіх; Марта цікавилися 
полем — Поле цікавило Марту. 
При керуючих дієсловах орудний об'єкта може називати предмет, який є 
інструментом, засобом чи матеріалом. Зазвичай орудний такого типу виступає при 
дієсловах, що керують знахідним та орудним одночасно. Але тут треба наголосити, 
що такого типу словосполучення можуть функціонувати і без орудного, але у 
поєднанні з орудним, знахідний відмінок, як правило, є обов'язковий: Вони щільно 
обтикали поле кілками - Вони обтикали поле; Закидали яму камінням; Засипають 
яму землею; Набив мішок травою; Він накрив скриню рядном; Зламав двері сокирою. 
В окремих випадках орудний зафіксований без знахідного, називаючи властивості, 
якості дії: Він уже малює пензлем. Керування орудним відмінком зафіксовано і при 
зворотних дієсловах: Поле засівається селянами; також орудний наявний і при 
безособових дієсловах, що позначають витворювача дії: вітром зламало дерево; 
снігом всю дорогу занесло; порохом засипало очі. Як бачимо, у цих прикладах на 
рівні керування виникають суб'єктні відношення. 
Орудний керований зустрічаємо при дієсловах із загальним значенням: 
вважатися, розправитися, розрахуватися, зробитися, відбутися, виступити, доглядати, 
слідкувати, приїхати, зайти: сидів за деревом; за землею не стій; знущався над 
селянами. 
Місцевий відмінок. 
Місцевий керований зустрічається при дієсловах із загальним значенням: 
зосередитися на, економити на: зосередився на проханні; економлять на всьому; 
240 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
помилитися в; розчаруватися в, сумніватися в, розбиратися в, переконатися в, зізнатися в: 
сумнівався у всьому; розбирався у характерах; зізнався у скоєному. 
Щодо семантичної ролі допоміжного компонента, то можна виділити 
словосполучення, залежний компонент яких позначає предмет, що є знаряддям або 
матеріалом. Найчастіше він вживається при дієсловах, що керують відповідною формою 
додатка і об'єктом допоміжного компонента одночасно. У цій функції найчастіше 
вживаються такі відмінкові форми: 
Родовий відмінок: Побудую курінь із соломи; вибудую хату із дерева; побудував 
палац із каменю. Знахідний відмінок: дивиться в лупу; закрив ворота на гачок; закрив 
двері на засув. Місцевий відмінок: змолов зерно на жорнах; виграє на сопілці; спече на 
багатті. 
Орудний відмінок. 
Допоміжний компонент такого типу в орудному відмінку найчастіше називає 
співучасника дії чи стану: розмовляти, говорити, домовлятися, переговорити, 
обговорювати, перекликатися, полемізувати, радитися, сперечатися, шептатися: 
розмовляє з сусідкою; перешіптується з травами; порадився з батьком; говорив з 
дружиною; сперечаються між собою; може вживатися і при дієсловах комунікативно-
контактних: бачитися, зустрічатися, знайомитися, знатися, водитися, спілкуватися, 
переписуватися, дружити, брататися: бачився з тіткою; дружить з його сином; 
спілкується з жінками; при дієсловах, що позначають з'єднання осіб, предметів, понять: 
з'єднатися, роз'єднатися, збігатися: зливається з травою; при дієсловах із загальним 
значенням боротися (боротися, воювати, битися): воювали з ним; билися сокирами; при 
дієсловах з посесивними відношеннями: ділитися, мінятися, обмінюватися, торгуватися, 
розраховуватися: обмінювалися книгами; торгували землею; ділився останнім. 
При керуючих дієсловах залежний компонент може передавати і семантику 
порівняння. У тих випадках, коли дієслово вживається із заперечною часткою не, то 
залежний компонент морфологічно виражається родовим відмінком: Село не відрізнялося 
від села. Якщо ж дієслово вжито без заперечення, то залежний компонент виражений 
орудним відмінком: Один від одного відрізнялися тільки віком і досвідом. 
Виділяють і керовані форми, які є одним з компонентів присудка. У тих випадках, 
коли при предикатах опиняються інші предикатні слова (найчастіше віддієслівні 
іменники), то семантична функція їм приписана бути не може. Справа в тому, що 
предикатні слова не займають тут аргументних позицій, а входять до складу основного 
предиката. Наприклад: дієслово кинув у реченні "Коли був сам, серед ночі у своїй хаті, 
хтось кинув слово") не є двомісним предикатом, а одномісним (пор. дати пораду -
порадити, внести пропозицію - запропонувати, кинути погляд - поглянути та ін.). їх 
найчастіше використовують для того, щоб закрити небажані валентності у предиката. 
Наприклад, каузативний предикат запропонувати двовалентний. Він виступає з набором 
наступних валентностей: агенс (запропонував хто?) і включений предикат (запропонував 
робити що?). Але одна валентність може бути закрита використанням сполучення внести 
пропозицію ("Робітник вніс важливу пропозицію"). У фразеологічних сполученнях ці 
предикати є тільки вербалізаторами, певною мірою зв'язками, у той час як відповідні 
предикати в сполученнях з непредикатними словами (дати руку, внести гроші та ін.) є 
лексично повними. У мовознавстві на позначення таких присудків закріпився термін 
розщеплені і зараховують їх до простих дієслівних присудків. 
Щодо субстантивного різновиду керування, то у ролі головного слова можуть 
виступати іменники зі значенням сукупності, числівники: тисяча справ; половина поля; 
четверо хлопців. Ці ж відношення виникають, коші керуюче слово має лексичне 
значення міри, а залежне слово позначає те, що вимірюється: мішок .муки; дзбанок 
241 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
молока; ложка меду; відро води. Сюди ж зараховують ([Грамматика русского язьїка, 
с.60], а також див. праці І.І. Слинька та ін.) випадки, коли керуюче слово називає те, що 
може входити в неозначену кількість, або головне слово позначає сукупність предметів, а 
залежне частину, з яких ця сукупність складається: табун коней; стадо корів; рій бджіл. 
Правда, не всі лінгвісти визнають, що на рівні цього словосполучення виникають 
об'єктні відношення, зокрема А.П. Загнітко, І.Р. Вихованець зазначають, що у цих 
випадках наявні синкретичні відношення як об'єктні, так і атрибутивні, але, на їх думку, 
саме атрибутивні відношення є провідними [Загнітко 1996, с. 29]. У розмовному 
мовленні ті ж відношення виникають і на рівні тавтологічних словосполучень типу 
година часу, гривня грошей тощо. 
Безпосереднє субстантивне керування виникає і в тих випадках, коли головним 
словом є елемент процесуального значення: командир загону; учасник подій. Сюди ж 
зараховують зв'язки зі словами, що називають дію, дієвість: профілактика захворювання; 
прогноз погоди; цензура друку. 
Девербативи (допомога, відповідь, захоплення, командування) можуть керувати 
орудним зі значенням об'єкта: захоплення словом; командування дітьми. З іншого боку, у 
межах безпосереднього керування виникають заміни знахідного об'єкта при дієсловах 
родовим відмінком при девербативі: завоювати територію - завоювання території; 
відкрити Америку - відкриття Америки. 
При словах любов, повага, ненависть тощо об'єктні відношення виникають тільки 
при давальному прийменниковому, оскільки при родовому відмінку любов батька -
можлива трансформація > батько любить, тому тут наявні суб'єктні відношення. 
У межах опосередкованого керування при девербативах фіксується стійкість 
дієслівних зв'язків: бунт проти когось/чогось; відпочинок від кого/чого-небудь; подяка за 
що-небудь; розлука з ким/чим-небудь: відпочинок від роботи; подяка за допомогу. 
Неоднозначно у лінгвістичній літературі витлумачують поняття варіативності. Тут 
можна виділити вузький та широкий підхід. При вузькому підході варіативність 
розглядається тільки на рівні сильного керування, коли знахідний відмінок можна 
замінити родовим типу з'їсти кашу і з'їсти каші. Проте у працях І.І. Слинька, 
Н.В. Гуйванюк, Н.Ю. Шведової та ін відбито широкий погляд на поняття варіативності, 
де під варіативністю розуміють і можливість заміни відмінкової конструкції 
прийменниково-відмінковою. Саме такого типу варіативність активно функціонує на 
рівні присубстантивного керування. Ця активність пояснюється дією різних аналогій: з 
одного боку, "підрівнювання" зв'язку семантично близьких слів, з іншого боку, впливом 
зв'язку дієслова і прикметника на зв'язок присубстантивний [Грамматика 1970, с. 61]. У 
сучасній мові сильна загальна тенденція до збагачення варіативних зв'язків: з'являються 
нові зв'язки, які спочатку сприймаються як неправильні. Проте більшість із цих зв'язків 
закріплюється і входить у мову. 
На рівні субстантивного керування варіативність відмінкової форми і 
прийменниково-відмінкової спостерігається при: 
родовому відмінку: відро води — відро з водою; втрата людини - втрата в людях; 
сумка грибів - сумка з ірибами; 
давальному відмінку: перешкода втікачеві - перешкода для втікача; їжа коням -
їжа для коней; лист синові — лист для сина. 
Числівники мають свої підрядні зв'язки. Всі вони у називному відмінку сильно 
керують родовим безприйменниковим відмінком: дві діжки; три хати; два пастухи . 
Щодо морфологічного вияву головного слова на рівні керування, то Н.В. Гуйванюк 
в окремий тип зараховує ад'єктивні словосполучення, які більшістю лінгвістів 
розглядаються у межах субстантивних. На рівні керування прикметник та дієприкметник 
242 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
теж може виступати головним словом, правда, цей зв'язок може збігатися, а може і не 
збігатися з дієслівним підрядним зв'язком. Поєднання зв'язку керування у дієслів і 
прикметників фіксується, наприклад, у таких випадках, як подібний до кого-небудь, 
задоволений чим-небудь, сердитий на кого-небудь, схильний до чого-небудь: 
задоволений врожаєм; сердита на сусідку. При пасивних дієприкметниках іменник в 
орудному відмінку фіксується у тих випадках, коли залежний компонент позначає 
категорію істоти/неістоти, а дієприкметник утворений від дієслів як стану, {Антін був 
спантеличений такою зустріччю), так і дії (Село було захоплене паничем). 
Прислівник як головний компонент словосполучення може керувати залежним 
словом, хоча найчастіше залежний компонент прилягає до прислівника. До керування 
зараховують такі відмінкові та прийменпиково-відмінкові форми: поблизу дороги; 
запанібрата з дядьком; соромно за нього; недалеко від лісу. 
Компаратив сильно керує інформативно доповнювальними формами: дорожче за 
золото; швидше за всіх; вище зірок. 
Література 
1. Белошапкова 1977: Белошапкова В.А. Современньїй русский язьік: Синтаксис. 
-М.:Вьюш. шк, 1977.-248 с. 
2. Виноградов 1955: Вимін ралок В.В. Основньїе вопросьі синтаксиса предложения 
// Вопросьі грамматического строя. -М.: Изд-во АН СССР, 1955. - С.396-418. 
3. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис.-К.: 
Либідь, 1993.-368 с. 
4. Вихованець 1983: Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. 
Семантико-синтаксична структура речення. - К.: Наук, думка, 1983. - 220 с. 
5. Грамматика 1970: Грамматика современного русского литературного язьїка / 
Под ред. Н.Ю. Шведовой. -М.: Наука, 1970. - 767 с. 
6. Огоновський 1889: Огоновський О. Граматика русского язьїка для школ 
середнихь. - Львовь, 1889. - XII, 244 с. 
7. Пешковский 1956: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 
-Изд.7-е.-М.: Учпедгиз, 1956.-511 с. 
8. Потебня 1958: Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4 т. - М: 
Учпедгиз, 1958.-Т. 1/2-536 с. 
9. Фоменко 1975: Фоменко Ю.В. Является ли словосочетание единицей язьїка? // 
Научн. докл. вьісш. шк.: Филол. науки. - 1975. - № 6. - С.60-65. 
10. Фоменко 1981: Фоменко Ю.В. Типьі синтаксически неразложимьіх 
словосочетаний в русском язьіке // Рус. яз. в шк. - 1981. — № 1. - С.92-100. 
11. Фортунатов 1956: Фортунатов П.Ф. Избранньїе трудн. - Т.1. - М: Учпедгиз, 
1956.-450 с. 
12. Шахматов 1941: Шахматов А.А. Синтаксис русского язьїка. - Л.: Учпедгиз, 
1941.-620 с. 
ІЗ.Шведова 1960: Шведова Н.Ю. Очерки по синтаксису русской разговорной 
речи. -М.: Изд-во АН СССР, 1960. - 377 с. 
Опубл.: Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Серія філологія. 
Журналістика. Т.1. Випуск 1. -Донецьк, 2006. - С. 23-29.

.