Нехай нас час давно розвів
Дорогами широкими.
Та й досі голос твій, як спів,
Звучить мені над роками.
Із дна душі, де щем тривог,
Встають веселки-спомини.
Кохання першого мого
Горить незгасне полум’я.
Хоч я стою на тій межі,
Коли йде осінь з тугами.
Воно повік в моїй душі,
Бо вже не бути другому!.