МІРАКЛЬ — один із ранніх жанрів сер.-віч.
рел. драм и, дуже близький до м іст ерії.
Виділившись з літургійної драми на самому поч.
XII ст. у Ф ранції, М. був поширений у Зх. Європі.
Н а відміну від містерії, основою якої було канон.
Св. письмо, сюжети М. є переробкою оповідей
про Діву Марію і апокрифів та легенд про діяння,
житія та чудеса святих, які відрізнялися один від
одного у певних місцевостях та нац. релігіях і
культурах.
Подібні жанри виникали в різних нац. л-рах
(ауто сакраменталь в Іспанії, юанська драма
цзацзюй ХШ-XJV ст. у Китаї та ін.) приблизно в той
самий час і мали низку близьких, типол. рис: 1)
орієнтація на широкі верстви глядачів; 2) звертання
до сюжетів п р о життя та діяння святих; 3)
утвердження рел. ідеології; 4) актуальність
проблематики (злидні, проблеми індульгенцій,
культу святих, ходіння на прошу, віротерпимість,
приречення долі людини та ін. в ауто); 5) наявність
обов’язкових чудес, які творилися святими або
силами добра; 6) поступове посилення реаліст.,
нар.-побуг. рис, елементів комедії, ф арсу та ін.;
7) наявність умовних, алегоричних елементів, які
поширюють сф е ру зображ ен н я дійсності; 8)
чисельність персонажів — від побутово-реальних
осіб (іноді іст.-конкретних) до алегоричних образів;
9) специфічна літ. форм а; 10) відсутність єдності
дії; 11) особливе місце і час виконання (М. і ауто);
12) певна структура (нестабільна — від 1 до 4-5 і
більше актів в ауто, в М. відносно постійна — 3-5
актів, між якими а б о спочатку містились
інтермедії, а дія оформлювалась розкішною
бутафорією і костюмами, і мала в юанській драмі
— 4-5 актів, у кожному акті — цикл арій однієї
тональності і на одну і ту ж риму для одного
персонажа, між актами або спочатку 1-2 сеизи
(інтермедії).
М. ніс в собі тенденції, які ставали заг. для всієї
.міської л-ри (зокрема, для драми) розвинутого і
пізнього Сер-віччя, У ньому чулися різкі
викривальні нотки, які відображали настрої
городян, виявлялися реаліст, риси, які входили в
драму разом з деталізованим і конкретизованим
зображенням побуту. Це давало простір для
введення у п’єсу світського начала, побутових або
авантюрно-романт. елементів. Дана тенденція
інтенсивно використовувалася саме у XII ст., а з
XIV ст. (за винятком Італії) в ж ан рі М. стала
домінуючою ін. тенденція — абстрактно-
моралістична. Посилилось рел .-дидактичне начало,
яке виявлялося через алегорії, умовність, символи.
Найдавн. з М., які дійшли до нас, — “Гра про св.
Миколу” Ж ана Боделя (1200, Франція). В ньому
оповідається п ро хрестовий похід, чудеса св.
Миколи. Звільнення від канон, тексту дало авторові
більшої свободи, бо дозволило вплітати в рел. текст
побутові, життєві характери, сцени і стосунки.
Поступово побутовий первень витісняв рел.
п’єса перетворювалась на драму про життя простої
людини. Ця тенденція проявилася уже в “Міраклі
про св. Теофіла” Рютбефа (1261 Франція), який
мав вихідним пунктом сх. сказання і був першою
.літ. переробкою легенди про продаж людиною
душі дияволові і яка згодом отримала широкий
розвиток у тв. про доктора Фауста. Подібний
сюжет розроблено і в М. “Марікен з Неймегена”
(1500, Нідерланди), де трад. фінал з врятуванням
героя і покаранням зла за допомогою чуда — це
все, шо залишилося від жанру М.
У ХІУ-ХУ ст. в низці М. розроблялися сімейно-
побутові теми (“Міракль п ро Гібур”, Франція),
мотиви соц. критики: свавілля лицарства, порочні
звичаї феодалів (“Міракль про Роберта Диявола”
з франи. зб. “С орок міраклів діви М арії”) і кат.
духівництво (“Врятована абатиса”), приділялась
увага розробці психол. характерів та конфліктів
(“Вистава про Стеллу “ і “Вистава про св. Уліве”,
Італія). Від бувався п роц ес витіснення
божественних персонажів, перетворення М. на
побутову повчальну драму при збереженні засад
хрисг. моралізування (“Міракль про Грізельду”).
У драматургії Сер-втя М. став домінуючим
жанром з тих чи ін. причин в Іспанії (Х\/-Х\/Ш ст.) і
Ф ран ц ії та одним з другорядних в Італії,
Нідерландах, а у Великобританії термін М.
застосовуєшся й до жанру містерії В XVI ст. ( в
Італії — в XIV ст., у Великобританії — в XV ст., в
Іспанії — у XVII) М. поступово відмирає, даючи
поштовх розвиткові таких жанрів, як и о р а л ік ,
побутова д рам а, комелія. В Х\/П-Х\/Ш ст. М. існував
у деяких країнах (Франція, Україна, Хорватія.
Словенія) в рамках шкільної арами. В ХІХ-ХХ
ст. жанр М. спорадично зустрічається в європ. л-
рах (ММетєрлінк. П.Клодель), зате є одним з трал,
жанрів у драматургії Лат. Америки: А ріако
Суассуно “Дійство про Жалісливу’ {Бразилія).
Спробою відродити М. на сцеш була вистава нім.
режисера М.Райнгальда “Міракль” — паншмма
за ‘Сестрою Беатріче” Метерлііка
Аядрім Еляшшн