МІСТЕРІЯ — один з найпоширеніших жаирж
сер-віч. драматургії. М. прийшла на зміну
лп ур ги ін в дран і на зламі XII та ХШ ст. і стала
етапом у процесі севулщмватГ драматургії, тому
що М. синтетична за своєю природою і поєднує
різні жанри — рел. дійство, нар. аиешют, ф арс
та ін., вгіерше використала живописні декорації
(з умовним, але ретельним зображенням пекла
та раю ), поєднала драм, дійство зі співом і
танцями й була розрахована на широкі нар. маси.
М. домінувала впродовж ХІУ-ХУІ ст. у
драматургії Італії, Іспанії. Англії, Швейцарії,
Нідерландів, але особл иво розвинулася у
Франції. Вистави відбувалися в громадських
місцях, на вулицях і майданах міст і вел. селиш
піл час церк. свят, ярмарків — виконувалися
майже цілком най. мовою, а не латиною. М.
організовувалися міською владою
(муніципалітетом) та ремісничими цехами, які
були спільними постановниками, цензорами та
виконавцями дійства. Це зумовило внесення в
бібл. канон, текст життєвого реалізму, ‘грубу
відвертість нар. пристрастей’’, “вільності суджень
майдану” (О.Пушкін), введення коміч. нар.
персонажів у комешй.-побугові інтермедії, які
входили до складу М.
Постійних театр, будівель для виставляння
п’єси не було, в місті споруджувалися тимчасові
рухомі й нерухомі майданчики (“альтанки”,
кількість яких доходила до 20), використовувалися
умовні симультанга декорації, різноманітні сцен,
ефекти — “вознесіння” святих, “катування”
мучеників, “пожежі” та ін. (зображення сер-віч. М.
та убрань ї ї учасників зустрічаємо в романі
Ф.Рабпе, гаргантюа і Паніагрюель” (кн.4, гп. ХШ)).
З кін. XIV ст. постали напівпрофесійні
“братства”, які виставляли М. Вирізнялося
‘Братство страстей Господніх’, яке існувало з 70
х рр. XIV ст. і 1402 мало монопольне право на
постановку М. у Парижі, а 1548 обладнало для
цієї мети одну з перших театр, будівель —
Бургундський готель.
Тематика М. була трад. для клерикальної лрами
— інсценізація та драматизація рел. сюжетів. Ним
вона генетично близька М. Ісіди та Осіріса (Єгипет).
Таммуза (Вавілон), Вакха та Аттіса (Рим),
єлевсинським, орфічним і самофрактським М.
(Греція), конфуїлаянській, буддійській та коранічній
вузькоклерикальній л-рі, літургійній драмі,
л і н і ю , комегвас де сантос і ауго сак рам ен т ап ь
(Іспанія), візант. церк. драмі, юаньській драмі ХШ-
XIV ст. (Китай), флорентійській священній виставі
(Італія), фастнахтшшіпю (Швейцарія, Німеччина)
та ін.-
Перші М. були обробками оповідей про життя
Ісуса Христа (“Воскресіння“ ХП ст. Англія). Пізніше
вони ввібрали й ін. бібл. тематику й розділилися
на три основні групи (відповідно до структури Св.
письма): найпоширеніша — новозавітна, менш
поширені — ст-завітна і апостольська. Найчастіше
М. створювалося безіментми автор, колективами
чи шляхом пристосування ст. п’єс до потреб і
можливостей міста, чи шляхом складання нов.,
оригінальних у “циклічній’ містерії, які з’явилися з
1450. Ці п’єси виставлялися протягся* кількох днів,
а іноді тижнів, мали величезні розміри (“Містерія
Старого Завіту” складалася з 40 п’єс, 49.200
віршів, 250 акторів, йшла кілька тижнів).
Лише деякі М. мали одного автора. Одним із
кайгалановитіших творив М. був Арнуль Гребан
(Франція, “Містерія страстей Господніх’, 1450 —
34.574 віршів, 393 актори, йшла 4 дні; “Містерія
діянь апостолів”, П пси. XV ст. — 62.000 віршів,
494 актори, йшла 9 днів). Крім нього були відомі
Жан Мітель та П’єр Гренгор (Франція), Кр. Гансен
(Данія), лицар Хіллан (Меллершталт), Хіль Вісенте
(Португалія).
М. відрізнялася не стільки використаним
матеріалом, авторами, постановками у різних
містах, скільки тими чи ін. акцентами й нюансами,
важливими для автора. Так, для швайц. М. була
характерна широчінь охоплених подій,
екстенсивність дії, натяки та висловлювання з
актуальних питань релігії та політики, а не глибина
внутр. мотивування. В М. Гребана, на відміну від
ін. було мало чисто бутафорських місць. Актор
приділяє увагу розкриттю характерів (особливо
вдалі образи Христа, діви М арії, царя Ірода),
душевним переживашям героїв (переживання Іуди
після зради, причому розлад в його душі
зображений як діалог з Розпукою). Мішель
захоплювався побутовими сценами, не
позбавленими гумору (епізод спокуси Ісуса Христа
Марією Магдалиною).
Відмінність франц. від ін. нац. драм полягала
в тому, шо в ній у сер. XV ст. з’явилися М. нов.
характеру — світські, в яких оброблялися ант.
сюжети (Ж Міле “Містерія про зруйнування Трої”.
1452) або події нац. історії (“Містерія про святого
Людовжа”, 1470; “Містерія про облогу Орлеану”.
1483, шо була поставлена невдовзі після перемоги
під Орлеаном (1429) і в якій була виведено Жанну
д’Арк). У Великій Британії подібні М. з’явилися
значно пізніше.
В XVI сг. М. була заборонена в деяких європ
країнах за профанацію Св. письма. Але це не
кінеиь М ., в цьому причини занепаду містеріального
жанру.
Розвиток у М. світського начала, посилення
реаліст, та комедійних первнів, поява сатир,
замальовок та образів спричинило те, шо в XVI
XVII ст. М. майже зникла, але дала поштовх до
розвитку ін. жанрів сер-віч. театру — ф а р с у , соті
(Ф ран ц ія, П ортугалія), клухта (Нідерланди),
мораліте (Англія, Франція), шкільної л рам в
(Швеція, слов’ян, країни), верт еп у (Україна),
топки (Польша), батлейки (Білорусь).
У XVII ст. М. продовжує існувати в деяких
слов’ян, країнах чи то в рамках шкільної драми
(Словенія, Польша, Україна, Білорусь, Росія), чи
то як один із самостійних жанрів (Польша —
совіжальська л-ра та л-ра рибалтів). А в Болгарії
М. тісно переплелася з дамаскннами.
У ХІХ Х Х ст. у різних країнах Європи з тієї чи
ін. нагоди виставляли М. (“М істерія страстей
Г осп од н іх” в О берам м ергау у Німеччині і
періодично перед собором Нотр-Дам в Парижі,
“М істерія тіла Господнього” у Єлльчі в Іспанії,
йоркський і честерсышй цикли М. у Великій
Британії). У 2-й пол. XX сг. М. і містеріальні вистави
в деяких країнах почали наповнюватися рел.
фанатизм ом і проходили з добровільними
“христовими муками” аж до розп’яття (Філіппіни).
У XIX-XX ст. спорадично в тих чи ін. нац. л-
рах з’являються тв., які використовують форму СЄ{>-
віч. жанру аб о його назву з тією чи ін. метою
(В.Кюхельбекер “Іжорський”, Е.Золя “Віолен”,
П анас Мирний “Спокуса” (1901), П.Клодель
“Обмін”, В.Маяковський “Містерія-буф”, поль.
драматург Е.Зегдалович “Н іч святого Іоан а
Євангеліста”. Т.Шевченко назвав М. свою поему
“Великий льох”, К.Гамсун — психол. р о м а н
“М істерії” (1892)). Франц. поет Ш.Пегі написав
поеми “Містерія про милосердя Жанни д’Арк”
(1910) і “Вступ до містерії п ро другу чесноту”
(1911). Місгеріальний характер мали новації рос.
театру 1920-х рр.
Андрім Б лкзию н