***
Під сонцем запромінений Кавказ –
Баку, Тбілісі, Єреван, Анапа.
Завжди красою ти дивуєш нас,
Коли хоч раз один туди потрапиш.
Та повертався з радістю я в край,
Де дід мій втомлений приходив з поля.
Й пливла пшениця аж за небокрай,
Немов його терпка селянська доля.
Де батько мій пролив шахтарський піт,
В степу стоять, як свідки, терикони.
А в травні опада вишневий цвіт
На тяжко навантажені вагони.
Отут я піднімався, мов дубок,
Оця земля – мого життя основа.
О, скільки тут зійшло рясних думок,
Щоб віднайти для них найкраще слово.
Мій рідний край. З тобою повсякчас
Звіряю я поезію і долю.
Моя Донеччино, ти мій Кавказ!
Люблю тебе я в радощах і в болю..