МІФОПОЕТИЧНА МОДЕЛЬ СВІТУ
і узагальнена і спрощена сума уявлень про
світ у се р. будь-якої традиції. П ри цьому
враховуються всі елементи цих уявлень у
системності та їх операціональних значеннях.
Взаємодія людини з навколишнім середовищем є
основою створення моделі світу як наслідку
реалізації переробленої інформації про довкілля і
про людину в ньому. Часто “людські” схеми та
структури екстраполюються на середовище і
знаходять своє вираж ення м овою антропо-
иентричних понять. У М.м.с. реалії космосу
злучаються в єдину семіотичну систему, первні якої
не мають автономного існування в міфопоет.
свідомості, а тісно пов’язані між собою єдністю
названої системи. Тому при вивченні М.м.с. завжди
були актуальними проблеми тотожності (механізми
становлення і стану традиції на рівні інваріантно-
варіантних відносин), які визначають синхронний
аспект дослідження, а в д іахрон ом у аспекті
вивчалися зв’язки між складниками системи та їх
іст. перспективами розвитку (зв язок ‘ логічного” і
та “іст.”).
Єдність та стабільність М .м .с. прийнято
обмежувати космологічним або міфопоет. пе­
ріодом. тобто до моменту виникнення цивілізацій
Індії та Китаю, Бл. Сх. та Середземномор я. Цьому
періодові відповідає особливий (протилежний наук,
та іст.) тип мислення , який описує світ міфом, ним
же вирішує конфлікти та суперечності космосу в
міфол. системі. Ця риса міфопоет. свідомості є
основною і найхарактернішою. З виникненням
цивілізації починається відлік іст. часу з його наук,
мисленням, ш о описує світ на ін. засад ах у
профанному (іст.) часі.
Окрім особливого типу мислення для цього
періоду характерним є також ритуал з його
орієнтованістю на безперервне та цілісне иіив.
дослідження К .Л еві- С тросса. М.Пліаде.
Г .Ф ранк ф орт а та ін.), яке з початком іст. часу
втрачає актуальність і розвивається, руйнуючись,
як всякий ан а х р о н ізм , в поступальному русі
хронологічного.
Космологічному періодові в описаній М.м.с.
належать перш за все тексти трьох схематичних
типів: 1) власне косм ол огічн. схеми, які є
основними (Міф); 2) схеми, які описують шлюб та
родинні відносини: 3) схеми міфо-іст. традиції.
Останні включають в себе ті тексти, які умовно
м ож на назвати ‘”іст.” переказам и — власне
п е рек ази , легенди та міфологізований Іст
матеріал (В.Топоров). М.м.с. завжди поєднує у собі
нерозривний зв’язок синхронії та діахронії: всі
міфи, як і міфологізовані “іст. перекази містять у
собі пояснення походження, цим зумовлюють суч.
стан і прогнозують майбутнє космосу.
У М.м.с. особливо акцентується увага на тісних
зв’язках між макрокосмом та мікрокосмом, між
природою та людиною. Надто яскраво ця риса
виявляється в зам овл яннях та примовах, як:
базуються на магічних симпатійних і контагіозних
зв’язках між людиною та космосом
А нтропом орфні моделювання космічного
простору та землі, житла і одежі, посуду тошо
вираж ається в мов. та надмов. рівнях,
співвідносячись з назвами частин тіла людини
(підніжжя гори, ніжка стільця, келиха, ручка коси і
т.п.).
Характерною рисою М.м.с. є також доведена
до максимуму орієнтованість на космологізований
зміст усіх процесів життя: все співвіднесене з
космосом, все ним підтримується, всі сьогоднішні
зміни ним пояснюються, а майбутні прогнозуються,
бо ним спричиняються. Тому М.м.с. описують
Всесвіт настільки універсально, шо такі параметри,
як простір і час. втілюються у відповідні образи
єдиного контінууму — небо, рік, дерево світове і
т.п. У зв’язку з цим встановлюються також найбільш
сакралізовані точки простору та часу: центр світу,
час творіння і т.п. У священні дні (космологізація
часу) в священних місцях (космологізація простору)
відбуваються ритуали для підтримання без­
перервності та єдності космосу, для запобігання
ентропії та заперечення хаосу.
М .м .с. встановлюють також причинні
параметри Всесвіту, які описують і визначають в
заг. схемах усе, що існує в космосі, шо в ньому
виникає і змінюється, тобто йдеться про певний
світ, закон (ріта у Лавн. Індії, логос у Давн. Греції.
Маатт у давн. єгиптян і т. ін.).
Окрім вже названих аспектів, М.м.с. містить в
со б і етич.. кількісні, сем античні та ін.
характеристики буття, яке аб о повністю
ототожнюється з косм осом , або максимально
космологізується у всіх проявах.
М .м .с. базую ться на використанні т.зв.
бін арн и х (подвійних) відмінних ознак, за
д опом огою яких описують світ. Такі ознаки
здебільшого включаються в 10-20 пар відповідно
з позитивною та негативною семантикою. Ці пари
для міфопоет. свідомості є універсальним засобом
описування Всесвіту: 1) структура простору (верх
— низ, небо — земля, правий — лівий, захід —
схіл і т.д.); 2) структура часу (день — ніч, весна —
осінь, літо — зима і т.д.): 3) описування соц.
характеру (чоловічий — жіночий, старший —
молодший) і т.д. Правила та механізми описання
семантики та структури М.м.с.. шо зародились та
утвердились у надрах космологічного періоду
розвитку людства, стали тією основою , на якій
базуються не тільки елементарні логічні схеми, але
і тропи та ф ігу ри як поштовх до майбутньої поет,
образності. А ритуал у цьому розумінні став
основою та початком зародження драми, епосу
та лірики, танцю та музики, а також ін. родів і
ж анрів мист-ва, на матеріалі яких, на думку
Топорова, часто може бути відтворена архаїчна
М.м.с.
Ігор Зварич