МОЛИТВА — звертання до божества, корені
якого звикли бачити в первісній магії, в
примітивному бажанні відвернути зло й набути
блага. Язичницька М. дійсно найчастіше твориться
в магічній ф о р м і теургії (замовляння та
заклинання). Але в М.. створених на вищому шаблі
цивілізованості, особливо ж у річищі авраамічних
релігій (юдаїзму, християнства та ісламу) домінує
не ‘ прохання”, а паф ос похвали, благословення,
ствердження гарм он ії світу. В М. людина
усвідомлює себе як активне, впливове начало
Всесвіту, з волею якого рахується божество, і дуже
характерно, що зростання обсягу молитовників йде
паралельно з розвитком культури взагалі і л-ри, яка
витісняє ф ол ькл ор: власне. М. має не так
фол ькл ор.-м іфол .. як рел.-літ. к орен і.
Симптоматично, шо рел.-реформаторські рухи
звичайно заперечують змістовність трал, корпусу
текстів. Так само симптоматично, шо христ. церк.
практика накопичує численні тексти М. в річищі
нов. традиції та створю є розгалужену жанр,
систему, яка заперечується в добу Реформ ації.
Секул яризована л-ра не завжди зрікається
екскурсів у сф еру М. (напр., поезія А.Ахматової).
Див.: Гімнографія.
Семен Абрамович