МОНОВІРШ — вірш, шо складається з одного
рялка. який тяжіє до рит. та змістовної
завершеності.
Ритм, “однострока” (В.Марков) створюється
звук., або синтаксичний, або власне метр,
повторами і є постійною ознакою клас. М. на
противагу неклас., який займає проміжне
положення між віршем та прозою, тобто
відноситься ло таких форм, яким В.Бурич дає назву
‘ удетерон” (з греи. “ні те, ні інше”), з грайливою
влучністю перейменовану С.Корміловим на “і те, і
інше ‘ Метр, репертуар М. досить багатий і
розвивається в контексті заг. тенденцій
практичного віршування. Існують М., написані
різними формами нар. версифікації, клас, силабо-
тонікою, верлібром тошо.
Деякі віршознавці (напр., І.Качуровський)
уважають, шо до М. належать не лише окр. тв..
але й такі, які завдяки своїй ритміко-синтаксичній
та змістовній завершеності набувають статус
відносно самостійного худож. цілого і можуть бути
вилучені з контексту тв.. в якому вони
функціонують як його структур, складник. Дійсно,
багато вірш, висловів І.Котляревського,
О.Грибоедова, байкарів тошо стали “крилатими”,
не кажучи вже про вірш, сентенції, гиоми, які за
своїм характером містять в собі апріорну
можливість використання їх в ролі епіграфів,
ремінісиеицій, пародій, перифраза і навіть
фольклоризації. тобто усного побутування в культ,
середовищі. Але в иих випадках мова може йти
лише про те. що подібні вислови набувають
значення М.. але не є такими за своєю автор,
настановою.
Проблематичним є строфічний характер М.
Переважна більшість дослідників відмовляє йому у
належності до строфічних форм, починаючи їх перетік
здвовірша, шо відповідає теор. змістовності, як строфи,
так і М. Усвідомлюючи це, деякі віршознавці (Т.Наварро
Томас, І.Качуровський) підкреслюють, шо М. лише
відіграє ролю міністрофи в прислів ях, заголовках,
епіграфах тошо. при використанні його у вед. строфах
або строфічних “ланцюгах” (терцинах).
М. трал, має місце у мал., як фольклор., так і
літ. жанрах (загадка, прислів’я, приказка.
віршовані — афоризм, гасло, слоган, реклама,
включаючи вигуки вуличних торгівців, а також
написи на будівлях, брамах, візках). До цієї форми
О.Квятковський залічує нар. “страждання”, тобто
невел. пісеньки-приспівки. що складаються з двох
рядків переважно по 8 складів суміжною римою.
Нерідко форму М. мають епітафії, епіталами, в
суч. авангардній поезії зустрічаються М. з такими
жанр, назвами, як “Роман в один рядок”. ” Роман
у народному дусі” (В.Марков).
Гнучкість змістовної форми М. виявляється і в
його стильових можливостях, діапазон його
мовленнєвого стилю коливається віл високої
патетики до постмодерністського “чорного
гумору”. Крім того, він характеризується здатністю
до різного роду експериментальних навантажень,
шо зумовлює зростаючий інтерес до нього,
насамперед, з боку авангардистських поетів
(В.Каменський, Д.Бурлюк, В.Ерль, Б.Констріктор).
j Історія М. починається з фольклор, давнини
багатьох л-р не тільки європ. регіонів. Але було б
перебільшенням стверджувати наявність усталеної
традиції в розвитку цієї форми та її широкого
вжитку у поет, практиці. В рос. поезії М. налічує
два століття, однак його відродження пов’язане з
ім’ям В.Брюсова, який не тільки переклав багато
М. ант. авторів, але й був творцем відомого М.
“О, закрой с б о и бледные ноги!”. В останній чверті
нашого ст. з’являються цілі цикли М.
(Т.Михайловська) та кн. М. (В.Вишневський,
О.Очеретянський). В укр. поезії М. не прищепився.
Наводимо приклад ст-давн. анонімного М. у
пер. І.Качуровського:
Діва вродила Дитя і дівою все ж залишилась.
Борис Іванюк