МОСКВОФІЛЬСТВО — ідейна течія в
середовищі укр. верств сусп-ва (гол. чином — серед
інтелігенції) в Закарпатті, Галичині й Буковині, шо
виявилася від кін. XVIII ст. і протривала до поч. XX
ст. (в Галичині й Закарпатті — до сер. XX ст.)
спочатку як мов.-літ. орієнтація представників
правосл. духівництва або вихідців із цієї сой. верстви
на рос. культуру, мову й л-ру. Згодом М. переросло
в сусп-політ, течію як реакція на несприятливі для
українців нац. стосунки з поляками в Галичині й
угорцями на Закарпатті й пошук захисної сили, якою
була в очах москвофілів Росія з пропагованими її
урядовими колами ідеями панславізму.
М. почало виявлятися спершу на Закарпатті у
вживанні й пропагуванні рос. мови, у переїзді
закарпат. культ, діячів до Росії на працю, а молоді
— на навчання, у визначенні закарпат. українців
як “карпаторусів”. Особливо поширилося М. після
перебування рос. війська в Угорщині 1849 Ідейними
провідниками в Закарпатті були А.Добрянський,
О.Духнович, І.Раковський. Закарпаття мало вел.
вплив на розповсюдження М. в Галичині, надто в
50-х рр. У Галичині ця течія прищепилася під
впливом ідей панславізму, одним з ідеологів якого
був професор Московського ун-ту М.Погодін. Після
відвідин Погодіним Львова (1835, 1839-40) та
зустрічі з Д.Зубрицьким тут 1839-40 утворився
гурток прихильників об’єднання Галицької Русі з
“Великою Руссю”, т.зв. “Погодінська колонія”: Яків
та Іван Головацькі, Б.Дідицький, І.Гушалевич,
М.Малиновський, С.Шехович та ін. У 50-х рр.
зміцнилася їх культ, й політ, орієнтація на Росію,
хоч за кілька років перед тим вони проголошували
єдність русинів із укр. народом. І.Франко, слідом за
проф. В.Коиовським уважав, що ще задовго перед
Погодіним, в кін. XVIII ст. антиполь. традиція більш
свідомої частини укр. духівництва (“рус. попівства”)
в’язалася з М. (“Матеріали і уваги до історії австро-
рус. відродження 1772-1848”). На Буковині М. не
мало вел. розповсюдження, бо не діставало
підтримки з боку місцевої адміністрації, проте й тут
перші об’яви літ. й громадського життя в 1-ій пол. і
сер. XIX ст. пов’язані з орієнтацією на рос. л-ру,
зокрема в тв. Г.Продана відчутний вплив творчості
Г.Державіна, подібний нахил і в його брата
B.Продана виявився в одописанні. У поч. своєї літ.
творчості симпатизував М. і Т.Галіп. Існувала т.зв.
червонорус. трійцю поетів, до якої зараховували,
.окрім Т.Галіпа, ше Ю.Яворського та Д.Вергуна.
Москвофілами на Буковині були гімназійні викладачі
C.Білінкевич, І.Глібовицький, а також громадський
діяч, етнограф і публіцист Г.Купчанко. Серед
видатних наук, діячів москвофільської орієнтації
трималися І.Свєниіцький (у Львові), О.Калужняцький
(у Чернівцях) та ін.
Культ, діяльність москвофілів спочатку зводилася
до поширення знань про Росію, рос. мови та л-ри,
обстоювання етимологічного правопису як іст.
святошів. У 60 рр. позиції галицьких москвофілів
сформулював редактор газети “Слово” Дідицький:
нар. мови вживати у тв. для нижчих верств
(селянства), для інтелігенції — ін. тип літ, мови,
пов’язаний із книжною традицією церк.-слов’ян. мови
та з рос. мовою. Дідицькому належить анонімна
брошура “В один час научиться Малорусину по
великорусски”, та на практиці це було не так, шо
викликало чимало полемічних закидів у незнанні рос.
мови і створенні штучної мови, якою ніхто ніде в
світі не розмовляє. Така ситуація призвела до
гальмування розвитку літ-го життя на зх-укр. землях,
бо л-ра, писана москвофілами, не мала широкого
читача і змістом і формою була чужа широким
верствам сусп-ва. Мов. практика. М. виявилася в
запереченні нар. основи літ. мови і в культивуванні
штучної літ. мови — язичія.
Пресовими органами москвофілів на Закарпатті
були газ “Церковная газета’’(1856-58), ‘‘Церковный
вьстникь” (1858), в Галичині — “Слово” (1861-1887),
“Русская Рада” (1871-1912), “Наука” (з 1871),
Таличанинь’’ (1893-1913), “Русское Слово” (1890-
1914) та ін., на Буковині — “Православна Буковина”
(1893-1901), “Буковински Вьаомости” (1895-1909),
“Православная Русь” (1909-1910) та ін.
Спричинена недостатнім рівнем нац. свідомості
українців, згодом ця течія всіляко підживлювалася
з боку рос. урядово-дипломатичних кіл в Австро-
Угорщині. Це виявлялося у фінансовій підтримці
громадських, в т.ч. й студентських культ, товариств,
виділенні різноманітних стипендій для навчання в
Росії, субсидіях на галицькі видання, які
пропагували ідеї панславізму. Під впливом М.
перебували такі громадські інституції, як
“Ставропігійський ін-т”, “Народний Дім у Львові”,
Галицько-руська Матиия, “Общество им.
Качковского”, “Руська Бесіда” (у Чернівцях).
З поч. XX ст. М. набирає дедалі яскравіших
ознак політ, течії. Очолюване представниками
молодшого покоління “новокурсників”
В.Дудикевичем та Д. Марковим стало на позиції
повної нац. та культ, єдності з росіянами і рос.
мовою й культурою. Відомим іст. фактом є
внесення до порядку нарад Віденського
парламенту в липні 1907 справи заведення рос.
мови у сер. і виших школах Австрії, рос. лекторату
у Віденському ун-ті, кафедр рос. мови у Львові та
Чернівцях, подане депугатами-москвофілами на
чолі з Д.Марковим. Після 1-ої світ, війни М.
існувало переважно як політ, течія в Галичині, хоч
і було відновлено діяльність товариств “Народний
Дім у Львові”, “Ставропігійський ін-т”, “Общества
им. Качковского”, мало вплив в Закарпатті,
значніший — на Лемківшині. На Буковині М.
занепало і як культ., і як політ, течія.
Людмила Ткач