Лексикон загального та порівняльного літературознавства

МОТИВ

МОТИВ (нім. Motive, франц. motif, від лат.
moveo — рухаю) — відносно стійкий формально-
змістовний складник худож. тв. Поняття М. та його
усвідомлення має тривалу історію, яка
започаткована ше Арістотелем в “Поетиці”, хоч сам
термін М. у Арістотєля не вживається. Ґрец.
еквівалент лат. motivus — kinetikos вико­
ристовувала cep-віч. філософія для позначення
“приводу”, “рушійної сили” якоїсь дії (цікаво також
порівняти функціонування терміну М. у сфері
риторики (напр., судового красномовства)).
У нові часи поняттям М. по суті оперував Г.Е.
Лессінг у порівн. дослідженні франц. та англ.
драми; каталогізацією сюжетних М. займались
брати Грімм, відшукуючи єдиний для різнонац.
фольллору праміф; численні варіанти М.
проаналізували Л. Улланд, К. Мюлленгоф у
дослідженнях нім. казок. Все це вимагало теор.
обгрунтування М. та споріднених понять. Так,
школа В.Шерера кваліфікувала М. як найменшу
одиницю матеріальної структури тв.; В.Дільтей у
відповідності до свого “духов.-іст. методу” визначав
М. як психол. подію, шо слугувала поштовхом для
створення худож. феномену; О.Вальцель та
Ф.Гундольф розглядали М. як матеріальне
вираження проблеми тв.; як постійно повторювану
у тв. ситуацію розуміє М. В.Кайзер; визначення
різних видів М. (основний, рамковий, побічний)
запропонував Р.Петч тошо. Не обійшли увагою
поняття М. 3. Фройд та його послідовники,
ототожнюючи М. з підсвідомою настановою душі,
яка реалізується в сюжетній долі літ. героя.
Суч. розуміння М., однак, характеризується
недостатньою теор. визначеністю, через шо термін
вживається в різноманітних значеннях. Так,
говорять про соц., філос. та ін. М. у тв. того чи ін.
автора, фактично зливаючи поняття М. з
“проблематикою творчості”. Може відбуватись
ототожнення М. з темою (напр., морального
відродження), у тому числі з т. зв. вічною темою
(кохання, смерті та ін.), або подією, коли визначають
фабулу як “сукупність мотивів у їх логічному
причинно-часовому зв’язку” (Б.Томашевський).
Абстрагуючись від рецесивних подробиць, можна
виділити два підходи до визначення М. Перший
пов’язаний з уже вказаною етимологією слова,
другий базується на розумінні М. в музиці як
найменшої муз, одиниці. З муз в літ. вжиток термін
М. увів Й.-В.Гьоте (див. Лейтмотив).
Дослідження М. як літ-знавчої категорії в
слов’ян, філології пов’язане перш за все з ім’ям
акад. О.Веселовського, на основі праць якого
можливими виявляються обидва вказані
трактування М. З одного боку, “мотив виростав у
сюжет”, що дозволяє розуміти під М. “зерно
сюжету”, “формулу, яка породила сюжет”. З ін.
— Веселовський говорить про сю жет як
“комплекс мотивів”, що дає право вбачати в М.
“елемент, складову частину сюжету”. Насправді
наведені погляди не суперечать один одному; якшо
М. дійсно передував сюжетові в процесі
становлення останнього, то М., звичайно, виступає
“зерном сюжету”; якшо ж аналізувати певний
сюжет у композиційній завершеності, то його
можна розглядати як “комплекс мотивів”.
Щоправда, положення про первинність М.
відносно сюжету не видається з часів
Веселовського таким безперечним, про шо
свідчить, наприклад, праця В.Шкловського “Про
теорію прози”. Визначення Веселовським М. як
“найпростішої, нерозкладуваної оповідної одиниці,
шо образно відповіла на різні запити первісного
розуму чи побутового спостереження”, на суч.
етапі не мо/ке задовільнити літ-знавців. З
“нерозкладуваністю” М. не погоджувався
В.Пропп, доводячи, шо М. “змій викрадає дочку
царя” “розкладається на чотири елементи, з яких
кожен окремо може варіюватися” (“Морфологія
казки”). Крім того, положення про “запити
первісного розуму” стосується тільки фольклор, та
міфол. М. і не враховує М., що виникли (і
виникають) в епоху цивілізації, не говорячи вже про
М., носіями яких виступають конкретні іст.
особистості, чиї образи традиціоналізувались у л-рі
(Сократ, Александр Македонський, Ж.д’Арк).
Незмінним, однак, залишається розуміння М. в іст.
поетиці як формули, в якій образно закріпились
типові ситуації, дії, характери тошо. На відміну від
ісгоричній-типол. досліджень, в роботах суто теор.
характеру термін М. може вживатися для позначення
“теми нерозкладуваної далі одиниці тексту”
(Б.Томашевський): “вечоріло”, “Сократ випив отруту”
тошо, або ж архетипного образу, шо містить елементи
символізації (дорога, пустеля та ін.).
Розмаїття поглядів на М. змушує шукати в самому
М. здатність провокувати різні трактування, шо й
зробив Б.Путілов у працях “Мотив як
сюжетоутвірний елемент” та “Героїчний епос і
дійсність“. М. існує на декількох рівнях, а тому
воднораз виконує “принаймні три постійних функції:
конструктивну, динамічну та семантичну; він входить
до складників сюжету, він виступає як організований
момент сюжетного руху та несе свої значення, від
яких залежить зміст сюжету” (Путілов). Надзвичайно
важливою є також функція продукуюча, яка
зумовлена здатністю М. до трансформацій.
Структурна неоднорідність М. вимагає поділу їх на
типи. Пугілов пропонує таку класифікацію:
1) Мотив-ситуація. Має переважно експо­
зиційний характер, виконуючи “ввід” героїв у
оповідь. Разом з тим, “сюжетне значення мотивів-
ситуацій ширше: вони складають той просторово-
часовий континуум і задають ті стосунки між
персонажами, в межах яких виявляється основна
сюжетна колізія”.
2) Мотив-мовлення. Виступає у вигляді
м он ол огу, д іал огу, репл іки, листа та ін.
Характеризується меншою порівняно з ін. М.
самостійністю: може бути статичним, якшо
пов’язаний з М.-ситуацією, та динамічним, якшо
пов’язаний з М.-дією, шо становить третій тип.
3) Могив-д/я. “Сюжетні одиниці, шо фіксують
динамічні відрізки сюжету, пов’язані з
просторовими та значущими часовими
переміщеннями персонажів, з їх активністю, тобто
моменти безпосередньо дієві: для їх позначення
може також вживатись назва “М.-епізоди”.
Нарешті, ше два типи — “М.-описи” та “М.-
характеристики” — не виконують власне
сюжетоутвірних функцій, але безперечною є їх
змістовна роль. Наведений перелік, може
змінюватись. Слід зауважити, шо М. мандрують у часі
й просторі і переосмислюються кожною наступною
добою. Поряд з фольклор, та міфол., багато власне
літ. М. стійко закріпилися в культ, досвіді людства.
Олександр Бойченко

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.