МЮЗІКЛ (англ. musical play — муз. вистава)
— популярний муз. синтетичний жанр, який виріс
із таких театр, форм , як буф он ад а, вар’єте,
б у р л е с к , в о д е в іл ь , а також із коміч. опери,
оперегти і зінпішіля та, зокрема, амер. баладної
опери і поєднує в собі драму, музику, спів,
хореографію. По суті являє собою муз. комедію
переважно на дві дії з ослабленими елементами
драм, сюжету, нерідко втриманий в іронічному
ключі. Хоча лібретго М. й виникають, здебільшого,
на ліг. основі (драми В.Шекспіра, Б.Шоу, романи
М. де Сервантеса, Ч.Діккенса, В.Гюго, О.Дюма-
батька, Ж.Верна тошо), однак домінує в них чисто
видовищний момент — сольні співані номери,
з о а г в , хорові й танцювальні партії, репризи,
велетенські пишні декорації тошо. М. створюються,
як правило, при тісному співробітництві
лібреттиста, композитора, аранжувальника,
режисера, співаків, танцюристів і акторів і незрідка
стають блискучими досягненнями шоу-бізнесу.
М. склався у 20-30-х pp. XX ст. у США,
передусім на Бродвеї, і після 1945 р. через Англію
потрапив на європ. континент. Розквіт жанру
припадає на 1950-60 p.p. Найвідоміші М. —
“Оклахома” (1943) Р.Роджерса, “Цілуй мене. Кет”
(1949) К.Портера, “Поргі і Бесс” Дж.Гершвіна,
“Моя чарівна леді” (1956) Ф.Лоу, “Вестсайдська
історія” (1957) Л.Бернстайна, “Скрипаль на даху”
(1960) Дж.Бока, “Хелло, Додлі” (1964) М.Стюарта,
“Людина з Ламанчі” (1965) М.Лі та ін.
Створювалися М. і поза межами США. Так, в Росії
були написані М. “Бременські музиканти” (1968),
“Дульсінея Тобоська” (1972), “Тіль” (1974)
Г.Гладкова, “Мій брат грає на кларнеті” (1968)
О.Фельцмана, “Весілля Кречинського (1973)
О.Колкера, “Три мушкетери” (1977), “Діти
капітана Гранта” (1987) М.Дунаєвського. Більшість
популярних М. екранізовано в Голлівуді (“Моя
прекрасна леді”, “Мері Попліне”, “Звуки музики”,
“Мила Чаріті”, “Кабаре” та ін). Завдяки участі
відомих акторів, такі екранізації нерідко мають
шалений уеггіх. З 1960-х p.p. поступається місцем
нов. жанру — рок-операм; перша з них “Волосся”
(1967) Дж.Макдермота, найвідоміша “Ісус Христос
— суперарка” (1971) Е.Л.Веббера.
Досить часто М. використовував в
трансформованому виді традиц ій ні сю ж е т и та
о б р а з и (Пігмаліон, Ромео і Джульетта, Дон Кіхот).
Анатолій Волков,
Петро Рихло