НАПРЯМ, ТЕЧІЯ — гол. одиниці членування
та упорядкування мист., зокрема, літ.-худож.
процесу; сукупності культ, явиш, які об’єднані
спільною ест. програмою, типол. подібністю тв.,
системою запозичень, зближень та паралелей. Ця
спільність зумовлена перш за все естет, чинником,
але певною мірою суттєвою також є близькість
світовідчуття митців, спорідненість соц.-іст. та нац.
умов.
Найбільш значною одиницею є напрям, що тісно
пов’язаний з категоріями стилю та методу. Це
спонукало деяких дослідників ототожнювати ці
поняття. Проте Н. є місткішою категорією, оскільки
містить в собі не тільки естет, складник (стиль), але
й ширше коло явиш духов, життя, так напр.,
романтизм на поч. XIX ст. виявився в л-рі, музиці,
малярстві, філософії, політ, економії, історії,
філології, світовідчутті тошо; те ж саме характерне
для модернізму XX ст.
Формування Н. припадає на Нов. час (межа XVI
– XVII ст.), коли худож. творчість остаточно
відокремлюється від ін. сфер духов, буття.
Особистість починає відігравати все важливішу
ро/по в сусп-тві, у митця з’являється можливість
вільного вибору між тою чи ін. життєвою та твор.
позицією.
Цілком однозначно в історії свроп. культури
XVII-XX ст. можна виділити “великі” напрями;
барок о, класицизм, сентименталізм, ром ан­
тизм, реалізм, модернізм. Дискусійним
виявляється питання про естет, цілісність таких Н.,
як ренесансний та просвітницький реалізм, явно
ідеологізованим є розмежування реалізму Х1Х-ХХ
ст. на “крит.” та “соціалістичний”. Назагал пробле­
ма реалізму як напряму та методу в мист-ві
залишається однією з найскладніших та не-
визначеніших з ест. т а
Даючи характеристику Н., слід враховувати;
1. Час і місце, де склався та функціонує Н. (напр.,
класицизм сформувався наприкін. XVI ст. в Італії,
найяскравіше проявився у Франції ХУІІ-ХУІІІ ст.
та розповсюдився майже по всій Європі впродовж
XVII – поч. XIX ст ).
2. Певні соц.-іст. засновки постання Н. Той же
класицизм був притаманний країнам з жорстко
централізованою системою влади та ієрархічною
структурою сусп-ва (Франція, Росія). Сенти­
менталізм був пов’язаний з розвитком буржуазних
відносин та з виникненням т. зв. приватної людини.
3. Філос.-світоглядну домінанту Н. Філос. базою
класицизму був раціоналізм Р.Декарта,
сентименталізму – сенсуалізм Дж.Локка,
модернізму – вчення А.Шопенгауера, Ф.Ніцше,
А.Бергсона, З.Фройда.
4. Естет, доктрину, більш-менш послідовно
викладені основні естет, принципи Н. (“Поетичне
мистецтво” (1674) Н.Буало, “Маніфест символізму”
(1886) Ж.Мореаса, “Маніфести футуризму” (1909-
19) Ф.Марінетті, “Маніфест сюрреалізму” (1924)
А.Бретона тошо).
5. Самовизначення митців як репрезентантів
певного Н. Проте в історії л-ри були випадки, коли
митці ототожнювали себе не з тим Н., до якого
пізніше були зараховані, напр., Стендаль апелював
до романтизму, але з суч. т. з. його творчість
належить до реалізму.
6. Коло відображуваних життєвих явиш
(улюблена тематика). Моральні проблеми
домінували у класицизмі, соц. – у реалізмі XIX ст.,
психологізм та індивідуальна свідомість цікавлять
реалістів та модерністів XX ст.
7. Коло героїв. Виші аристократичні верстви
сусп-ва зображуються у класицизмі, сер. клас –
буржуа-ідеалізується в сентименталізмі, бунтар-
одинак – характерний герой романтиків.
8. Тип побудови образу. Ідеалізація та певна
схематизація (однобічність) характеру притаманні
класицизмові, типізація (різнобічність) характеру
реалізму XIX ст., міфологізація – модернізму.
9. Особливості композиції. Строгість та чіткість
побудови твору в класицизмі; фрагментарність,
недомовленості, “романт. довготи”, техніка
таємниць – у романтиків; потік свідомості та
підтекст – у модерністів.
10. Моє.-стк/:. особливості. Лаконізм та строгість
стилю класицизму, вишуканість бароко та рококо,
пафос та барвистість стилю романтиків,
“науковість” натуралістів тошо.
11. Ставлення до традиції. Суворе дотримання
ант. канонів у класицизмі, відкидання клас,
взірців, орієнтація на фольклор і Сер-віччя ро­
мантиків, повна відмова від традиції в
авангардистів, пародіювання, стилізація, “гра” з
традицією в модернізмі та постмодернізмі.
Відзначимо повторюваність деяких естет, моментів
в різних Н., напр., роль символу та метафори в
бароко, романтизмі, символізмі, модернізмі.
12. Жанр, діапазон. У класицизмі домінують
драм, жанри (трагедія, комедія), у романтизмі –
лір. та ліро-епіч. (балада, поема) жанри, у реалізмі
та модернізмі – роман, який синтезує здобутки
попереднього літ.розвитку.
Т.ч., Н. – явище міжнар., шо охоплює кілька чи
багато країн, але особливого розвитку набуває в
певній країні (країнах) та має нац. різновиди
(варіанти, школи). Напрями в різних країнах
змінюються більш-менш закономірно. В цьому
розумінні зміна Н. є основою типол.-порів. історії
л-ри. Зіставляючи появу та розвиток різних Н. у
нац. л-рах, можна визначити своєрідність історії
даної л-ри, зокрема, періоди “неповної” (термін
Д.Чижевського) л-ри, точніше “неповного” Н.,
напр., класицизм і сентименталізм в Україні, а
відтак – періоди пришвидшеного розвитку:
літератури: напр., всі слов’ян, (крім рос. і поль.) л-
ри ХІХ-ХХ ст. Спільні закономірності виникнення
та існування Н. можна прослідкувати на матеріалі
л-р європ. регіону. Окр. паралелі та збіги – знайти
з л-рами ін. регіонів.
Детальніша класифікація етапів європ. літ,-
худож. розвитку вимагає розмежування понять
напрям – течія. Але одностайності у цьому питанні
немає. Зустрічаються розбіжності при детермінації
таких явиш, як м аньєризм , р о к о к о ,
преромантизм, неокл асицизм , н е о р о ­
мантизм, натуралізм, символізм, естетизм,
кубізм, футуризм, експрес іон ізм, сю рреалізм.
екзистенціалізм тошо.В усякому разі ці явища
мають більш локальний, ніж “вел.” напрями,
характер, у ряді випадків вони генетично або
типол. зв’язані з ними, або ж є різновидами
всередині “вел.” напрямів. Так, безсумнівною є
типол. близькість між маньєризмом, рококо та
бароко при естет, домінуванні останнього;
генетично зв’язані преромантизм, власне
романтизм та неоромантизм; таким же чином
поєднані класицизм та неокласицизм; у надрах
класицизму можна виділити абсолютистську,
просвітницьку та революційну течії. У реалізмі
XX ст. можна виокремити як течії л-ру
“втраченого покоління” або магічний реалізм
лат.-амер. письменників, драматургію маяковсько
брехтівської течії. Модернізм формується з
багатьох течій: кубізм, експресіонізм, сюрреалізм
тощо (Див. “Модернізм”). Всередині течії
вирізняються літ. школи.
Н. і течія є явищами міжнац. рівня, які
функціонують протягом досить довгого часу, так,
напр., класицизм був домінуючим Н. в багатьох
європ. л-рах майже два століття. Н. не є завжди
однорідним у філос. та ідеолого-полгт. розумінні.
Показові шало нього романтики, частина з яких
дотримувалась консервативно-патріархальних
поглядів (С.Т.Колрідж, Ф.Р. де Шатобріан, бр.
Грімм, В .Жуковський, 3. граф Красіньський), ін.
ж провіщали досить абстрактний революційно-
утопічний ідеал (Дж.Г.Н. Байрон, П.Б.Шеллі,
В.Гюґо). Тобто домінантою Н. слід вважати не
світоглядний, а естет, ідеал, те, що взх. лгг. знавстві
позначується категорією стилю.
Однак і естет, програма не завжди повністю
визначала належність до того чи ін. напряму, так в
зх.-европ. реалізмі 1-ї пол. XIX ст. наявні риси
романт. естетики, у рос. л-рі Х\ЛП ст. спліталися
як класицистичні, так і барокові компоненти. Ше
складнішими є закономірності літ. процесу в
країнах Сх., де європ. напрями мали вельми
відносні аналоги. Більш-менш відчутні
співвідношення виникають лише в Ренесансі та в
кін. XIX – XX ст.. але й у ці періоди сх. л-ри
забарвлені суто нац. рисами.
Ощадною є картина взаємодії Н. і течій у літ.
процесі XX ст. Гол. тенденція полягає в
переплетінні рис домінуючих Н. – реалізму та
модернізму, але обидва вони досить вільно
“грають” майже з усіма попередніми Н. і течіями,
які переосмислюються, стилізуються,
іщюгшокшся.
У теор. відношенні дискусійною є проблема
співвідношення Н. з худож. метолом. Досить
плідною виявляється спроба розподілення гол. Н.
в залежності від способу узагальнення. З цього
погляду бароко, романтизм, символізм, модернізм
можна віднести до символічно-міфологізуючого
методу, класицизі та соціалістичний реалізм – до
ідеалізуючого-, реалізм – до типізуючого і т. д.
Взагалі ж треба визнати, шо всі теор. та
класифікацій^ побудови є досить схематичними
та умовними, межі між Н. і течіями виявляються
рухомими та тісними для вел. майстрів – вони
“виламуються” з них, добре розуміючи, що буаь-
яка схема чи канон обмежують свободу творчості
та звужують можливості адекватного зображення
всієї складності буття.
Проте поняття Н., течії необхідні для
орієнтування, класифікації, упорядкування
складного процесу розвитку мисг-ва: без них стає
неможливим систематичне лорівн. вивчення та
популяризація культури.
Анатолій Волков,
Ю рій Попов