Дитинство загубилося в степах,
Кудись пішло по травах – не вернулось
А я чекав і степом весь пропах,
Та все ж воно мені не відгукнулось.
Отак і молодість моя уже пройшла,
Ледь тільки осінь вітерцем війнула,
Знялась, як птиця. Пружні два крила…
Й за горизонт упевнено майнула.
Там, біля нього, вже згасають дні,
І я побачив, притлумивши радість:
На мене очі дивляться смутні,
Невже моя ото чекає старість?...
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Летять роки, неначе коні
Наступна: День відгорів. Знов вечір голубий