НАУКОВА ФАНТАСТИКА – science fiction
(англ.). Соиіокульт. феномен, шо тісно пов’язаний
з бурхливим розвитком науки (природознавства та
сусп-вознавства) і техніки в кін. ХІХ-ХХ ст. Термін
Н.ф. (точніше – “наук, белетристика”) був уведений
1929 амер. письменником і видавцем
Х.Гернсбеком. Тривалий час Н .ф. вважалася
маргінальним явишем у л-рі. але тепер межі між
вел. л-рою і Н.ф. стають нечіткими.
Визначень Н.ф. безліч, “л-pa розмірковувань”
(Р Хайнлайн). “л-ра гіпотези, л-ра ідей” (Кобо Абе).
“л-ра змін (А.Кларк). “л-ра. яка більше має справу
з ідеями, аніж з літ. стилями” (Д.Уоллхейм). “л-ра.
в якій ідея виступає як герой” (К.Еміс). “синтез
науки та мист-ва (М.Ємиев. Є .Парнов). А.і
Б.Стругаиькі не вбачали суттєві відмінності між
вел. л-рою і Н.ф. “фантастика – це галузь л-ри.
яка підлягає всім заг-літ. законам і вимогам,
розглядає заг. літ. проблеми (як от: людина і світ,
людина і сусп-тво та ін.). але характеризується
специфічним літ. прийомом – введенням елемента
незвичайного “. З ін. боку, досить поширена думка,
шо у Н .ф є особливий предмет відображення,
особлива соц. роля й функція, особливий метод.
Широкий діапазон дефініцій зумовлений
складністю Н.ф. і багатоманітністю підходів до її
вивчення. Проблематичними є вже питання про
час народження Н.ф.. Трал, думка про те. шо Н.ф.
з’явилася у 2-й пол. XIX ст. завдяки Ж.Верну і
Г.Дж Веллзу. не безсумнівна. Елементи Н.ф.
траплялися раніше – у Ф .Рабле. Ф Бекона.
Дж.Свіфта. Вольтера. У зв’язку з цим виникає
питання про специфічні риси Н.ф., її відмінність
від фантастики як такої і як невіддільного і
важливого елемента худож. творчості. Деякі з
дослідників (В.Чумаков. Т.Чєрнишова) виділяють
формальну (стильову) і змістовну (самовартісну)
фантастику. Перша тяжіє до гротеску, символу,
алегорії, інакше кажучи, це худож. прийом, такий
же давн.. як і сама л-ра Сам овартісна ж
фантастика перетворює прийом у тему, робить
його основним змістом літ. тв. (космічний політ в
утопійному романі Сірано де Бержерака “Інший
світ, або Держави та Імперії Місяця” (1650)-лише
прийом для протиставлення соц. порядків на
Землі й Місяці: в романі Верна “Із Землі на Місяць”
(1865) такий політ у центрі оповіді). Саме
змістовність, самовартісність є однією з
найважливіших розрізняльних рис Н.ф.. хоча і тут
почасти фант, образ виконує як змістовну, так і
формально-стил. функції (мислячий океан у
“Солярисі” (1961) С.Дема — і змістовний, і
метафоричний). Поява самовартісної Н .ф .
справді датується кін. ХІХ ст. Виділяючи т. ч. Н.ф.
із заг. поняття худож. умовності, не можна не
відзначити величезного впливу, який мали на її
формування фольклор. cep-віч. лицарський
роман, pen. легенда, ренесансна утопія.
просвітницька філос повість, готичний роман
(“Маска” Лема), естетика та поетика романтизму.
В л-рі реалізму XIX ст. наук.-фант, мотиви
зустрічаються дуже рідко (“Лялька” Б.Пруса).
Особливо слід відзначити вплив на Н .ф . ант.
міфології та л-ри, котрий виявився як у
формальному відношенні: назви тв. ( “Туманність
Андромеди ‘ (1957) І.Єфремова та ін.), модернізація
сюжетів і мотивів (” Космічна Одіссея 2001 р.
(1968) Кларка), так і по суті – ант. міф формував
світовідчуття старолавн. людини. Н .ф . готує
свідомість суч. людини до нов. космічного буття,
тобто виконує прогностичну функцію. Кобо Абе
наводить таку паралель. “Ст-давня міфологія – та,
шо виходить з гіпотези існування богів, фантастика
– міфн. в яких боги померли”. Думку про зв язок
міфів і Н.ф. підкреслює Лестер дел Рей: “Н.ф. –
міф, який дивиться вперед”. Проте, на відміну від
ст-давн. міфів, в які безумовно вірили, нові міфи
ймовірні – у них вірять і не вірять. Як зазначає
Ю.Кагарлицький, “фантастика завжди перебувас
на межі між вірою і невірою – такий
гносеологічний аспект Н.ф.
Як прогностичний міф, Н.ф. має справу зі
специфічним ідейно-тематичним і сюжетно-
образним матеріалом. Умовно можна виділити такі
тісно переплетені між собою теми: космічний
прогноз (міжпланетні перельоти, контакти з
інопланетянами, перемішування в часі): технічний
прогноз (перспективи науки, нові відкриття):
антропологічний прогноз (еволюція людини): соц.
прогпоз (утопія – антиугопія). У кращих зразках
Н.ф. ні прогнози тісно пов язані з естет і соц.
еволюцією людства. Основний інтерес Н.ф. саме
у тому й полягає, що вона екстраполює суч.
проблеми в майбутнє, допомагаючи яскравіше,
рельєфніше показати вали суч. цивілізації.
Попри всю новизну тем і проблем Н.ф. міцно
базується на підгрунті попереднього розвитку л-
ри. Така популярна в Н .ф . тема космічних
перельотів і контактів з інопланетянами була ще в
С. де Берж ерака (див. више). Вольтера
(“Мікромегас”. 1752), Е.А .П о (“Незвичайна
пригода якогось Ганса Пфадля’. 1835) та ін. Якщо
поглянути глибше, то численні острівні світи з
дивовижними мешканцями, які були створені
фантазією Гомера. Рабле. Свіфта в чомусь близькі
інопланетним цивілізаціям суч. Н .ф . Те ж
спостерігається і в наук, та технічних винаходах,
Чапеківським роботам передували бібл. Адам.
єврейсько-чес. перекази про Голема, гьотевський
Гомункулус, Франкенштайн М.ІІІеллі. Подорож у
часі здійснюється у Й.В.Гьоте (“Фауст”), В.Ірвінга
( Рип Ван Вінкль”. 1832). С.Чеха ( Нова епохальна
подорож пана Броучека цього разу в XV сторіччя .
1888). Марка Твена (“Янкі при дворі короля
Артура”. 1889) та ін. Утопійні побудови, шо так
властиві суч. Н.ф.. ведуть початок від Платона.
Г Мора. Т.Кампанелли.
З ін. боку, за понад сто років існування Н.ф. в
ній сформувалися власні специфічні канони
Складалися в основних рисах спосіб і схема
польоту, обгрунтовано зсув у часі на підставі даних
суч. науки. Виникло два погляди на форми життя
й розуму у Всесвіті (антропоморфісти твердять, що
розумна істота повинна бути людиноподібною,
релятивісти допускають ін. форми життя і розуму).
Вироблено три закони “робототехніки” (сформу-
лював А.Азімов): 1. Робот не може завдати людині
шкоди або через свою бездіяльність допустоти, аби
людині було завдано шкоди. 2. Робот повинен
коритися командам, які дає людина, крім тих
випадків, коли ці команди суперечать 1-му
законові. 3. Робот повинен дбати про свою
безпеку, оскільки ие не суперечить 1-му и 2-му
законам). Ці закони універсальні в Н.ф..
Н.ф. активно застосовує традиційні сюжети
і мотиви світ. л-ри. Здебільшого обігрується
сюжетна схема пригодницького роману та його
різновидів: од іссеї (“Космічна одіссея 2001
(1968) Кларка, мюнхгаузіади (‘ Зоряні щоденники
Ійона Тихого” (1957) Лема: робін зон ад и
( Робінзони космосу” (1955) Ф .К орсака).
детективу ( Готель “Біля загиблого альпініста”
бр Стругацьких); шахрай ського ром ану.
Утопійні романи будуються часто за принципом
сюжету-екскурсії (“Туманність Андромеди”
Єфремова). Такі сюжетні запозичення можна
пояснити, бо фантастика як така це перш за все
події, припущення, тимчасовий або просторовий
зсув, для хулож. втілення якого, на думку
Чернишової. найпридатніша форма новели Для
об’ємнішого розповідання необхідний “двигун” у
вигляді пригодницького або ін. сюжету. Переважна
більшість наук.-фант. тв. – оповідні. Але існує й
драматургічна Н .ф.: К.Чапек Я и .К “. “Засіб
Макропулоса”, “Біла недуга”; П.Когоуг “Війна з
саламандрами” (за Чапеком). О.Левада Фауст і
смерть : К.Крапива “Врата безсмертя”. Зрідка
трапляються науково-фант. поеми. “Поема про
Робота” С.К ірсанова. Отже, Н .ф . охоплює
найрізноманітніші жанр, форми, тому слід говорити
не про Жанр Н.ф. ”. а швидше про особливу галузь,
вид л-ри.
Слід відзначити специфіку образності в Н.ф..
Позаяк Н.ф. здебільшого має справу з ідеями,
винятковими ситуаціями, віднесеними в майбутнє
(або минуле), то образ у фантастиці, за своєю
суттю, не може бути такий достовірний та індиві­
дуалізований. як, скажімо, у сьогочас. психод.
прозі. Але. з ін. боку, більший рівень узагальнення,
метафоричності у фант, образі дозволяють чіткіше
виділити автор, концепцію.
Н .ф . у 2-ій под. XX ст. стала одним із
найпопулярніших видів л-ри. За популярністю (але
не за значущістю) з нею може позмагатися хіба шо
детектив. Щороку з’являються сотні нов. тв. Н.ф.
в різних регіонах світу, до неї звертаються такі
поважні” письменники, як Дж.Б.Прістні. Г.Кобо
Абе. X .К ортасар. Гарсія М аркес. Р.Мерль.
Ч.Айтматов. Л.Леонов та ін. Переживши технічно-
популяризаторський ухил на поч. XX ст. і
космічний 1бум” у 50-60-ті рр.. суч. Н.ф. все більше
наближається до філос. проблематики, прагнучи
передбачити шляхи розвитку людської цивілізації
і застерегти віл небезпечних тенденцій.
У цих умовах закономірно з’явилося прагнення
до класифікації величезного потоку Н.ф.. Г.Альтов
у створеному ним “Реєстрі суч. наук.-фант, ідей і
ситуацій поділяє Н.ф. на 10 класів. 73 підкласи.
326 груп і 2034 підгрупи, прагнучи охопити всю
багатоманітність тем і сюжетів Н.ф.. Класифікація
Г.Гуревича поєднує в собі жанр, і тематичні
критерії й складається з 10 пунктів: 1) Пізнавальна
фантастика. 2) Пригодницька фантастика. 3) Мрії
про мету. 4) М рії про засоби. 5) Техніка
майбутнього. 6) Нові ідеї. 7) Психод. фантастика.
8) Сатир, фантастика. 9) Аитиутопія. 10) Утопія
А.Осипов дешо видозмінює класифікацію
Гуркевича. прагнучи звести її до суто жанр,
критеріїв. Він виділяє такі напрямки: 1) Утопія.
2) Антиугопія. 3) Роман-застереження. 4) Сатир,
фантастика. 5) Проблемні тв. з “твердим” наук,-
фант. змістом. 6) Пригодницька фантастика.
7) Фант, детектив. 8) Фант, казка. 9) Психод.
фантастика. 10) Гумор, фантастика. Незважаючи
на певну умовність і неповноту наведених
класифікацій (відсутня, напр., дитяча Н.ф.), вони
все ж дають уявлення про основні тенденції в
розвитку Н.ф..
Біля джерел Н .ф . стоять імена Ж .Верна,
Г.Веллза. У подальшому Н .ф . розвивалася
переважно в Англії. США. Франції. У кін. XIX –
поч. XX ст. значну ролю в розвитку Н.ф. відіграли
Р.Л.Стівенсон. МаркТвен, А.КДойл, Дж.Лондон,
С.Замятін, О.Гакслі. К.Чапек. Розквіт Н.ф.
припадає на сер. ст. (до речі, він зумовлений
значною мірою поч. практичного засвоєння
космосу). У цей час з’являється група визначних
письменників-фантастів у СШ А (Р.Бредбері.
К.Саймак. Р.Шеклі, К.Воннегут, Азімов,
Г.Гаррісон. Ле Гуін), Англії (Кларк, Е.Ф .Рассел,
Дж.Уіндем. Гайдайн. Дж.Оруел. К.Каттнер).
Франції (Корсак. Мерль. П.Будь, Веркор, Е.Тріоле.
В Познер. Ле Клезіо, М.Моно). Менше репре­
зентована Н.ф. в л-рах Німеччини (Г.Келлерман),
Італії (І.Кальвіно). Іспанії (А.М.Матуте,
A.М.Мінтоте). Угорщини (Ф.Карікті). Японії (Кобо
Абе. Комацу Саньо). сканд. країн.
Досить міцні традиції має Н .ф . у слов’ян,
країнах. У Чехії зародки Н.ф. можна вбачати в
Д орозі світла” Я.Коменського (1641-1642),
утопічному трактаті Б.Больцано (1819). романетго
Я.Арбеса “Ньютонів мозок” (1877) і “Кандидати
на існування” (1878), у сатир, повістях С.Чеха про
подорожі пана Броучка на Місяць і в XV ст. З
1920-х рр. чес. Н .ф . активно розвивається
(К.Чапек, І.Гаусманн, Е.Вахек, Я.Ване, В.Незвал.
B.Парад. З.Вольни, А.Плудек, Й.Несвадба,
І.Марек). У Польщі наук.-фант, первень мав місце
в реаліст, романі Пруса “Лялька” (1887-89). але
розквіт Н.ф. припадає на період після 2-ї світ,
війни (Лем, Ю.Жулавський. К.Фіалковський.
К.Борунь, І .Хрушевський. А.Чеховський,
Й.Вайсфельд, Я.Зайдень. Е.Брошкевич). Великою
популярністю користується творчість болг.
фантаста П.Вєжінова.
В Росії появі Н .ф . сприяли О.Вельтман.
A.Одоєвський. М Гоголь. М.Щедрін. М.Черни-
шевський. На поч. XX ст. Н.ф. віддали данину
B.Брюсов. К.Ціолковський. О.Купрін, О.Грін.
В Маяковський. І.Еренбурґ. В.Катаев. М.Булгаков.
A.Платонов, Є.Замятін, О.Толстой, О.Беляев,
С.Беляев. В сер. ст. присвячують свою творчість
Н.ф. Єфремов, А.Адамов, А.Казанцев, бр.
Стругацькі, І.Варшавський, А.Днєпров, Є.Парнов,
B.Шефнер, Г.Гор. В Білорусі данину Н.ф. віддав
Крапива. В Україні в царині Н.ф. працювали
В.Винниченко, В.Владко, Ю.Смолич, М.Трублаїні,
О.Левада, О.Бердник.
Анатолій Волков,
Юрій Попов