НЕГРИТЯНСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ або ГАРЛЕМСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ (англ Harlem
Renaissance) — впливовий культ, рух чорних
американців 1-ої третини XX ст., шо
супроводжувався потужним сплеском твор. енергії
і викликав до життя появу видатних тв. л-ри,
музики, образотвор. мист-ва. Друга його назва —
Гарлемський ренесанс — підкреслює унікальну
ролю, яку зіграли в ньому мешканці та заг.
атмосфера “чорного” кварталу Нью-Йорка, хоч
феномен нац. духов, піднесення виходив за межі
одного району або міста, виявляючись в усіх
частинах США, і особливо яскраво — у вел.
індустріальних центрах Пн. Хронологічні межі
етнічного культ, розквіту важко встановити, і серед
дослідників існують різні погляди на це питання,
згідно з якими тривалість Н.в. або розширюється
від поч. ст. майже до 2-ої світ, війни, або звужується
до одного десятиліття — 1920-х pp. Найбільш
зваженою видається т.з., представлена в
авторитетній Нортонівській антології афро-амер.
л-ри (1997), за якою пік руху припадає на 2-у
половину 1920-х pp., а його імпульси, незважаючи
на затухання у зв’язку з економічною кризою 1929
та поч. “вел. депресії”, відчуваються і протягом
наступного десятиліття. Шодо ідейно-худож.
відлуння Н.в., воно присутнє на всіх подальших
стадіях еволюції афро-амер. культури та сусп.
думки.
На поч. XX ст. центр негр, буття значною
мірою перемішуеться з сільських районів Пд. до
промислових Сх. та Пн. До цього спричинили такі
чинники, як впровадження в пд. штатах жорсткого
сегрегаційного законодавства та посилення
ангинегр. настроїв у зв язку із завершенням періоду
Реконструкції, шо незрідка становило загрозу
життю темношкірих; швидкий розвиток
індустріальних регіонів країни, котрий зумовлював
потребу в дешевій робочій силі; вивільнення
робочих місць через вступ Америки до 1-ої світ,
війни. Отже, гол. осередками афро-амер. життя
стали чорні гетто вел. міст, серед яких перше місце
належало Гарлему — “негр, столиці світу”
(Дж.В.Джонсон), шо вабила до себе не лише
чорних американців з усіх куточків країни, а й
африканців та мешканців Вест-Індії. За словами
A.Локка, винятковість Гарлема полягала в тому,
що він звів докупи “нефа з Пн. та нефа з Пд.,
городянина та селянина, студента, бізнесмена,
службовця, маляра, поета, музиканта, шукача
пригод та трудівника, проповідника та злочинця,
експлуататора та вигнанця”. Саме це дозволило
йому стати “центром нар. самовираження та
самовизначення”. У Гарлемі зосередилися й штаб-
квартири найважливіших культ, та політ,
організацій афро-американців — Нац. асоціації
сприяння прогресу кольорового населення, Нац.
міської ліги тошо. Там виходили друком часописи
“Крайсіс” (“Crisis’’), “Опортьюніті” (‘ Opportunity”),
“Нігроу ворлд”(“Л/е<уго World”), які сприяли
відкриттю та підтримці молодих талановитих
авторів. Ше істотнішою була висока концентрація
негр. твор. інтелігенції, якій належать найзначніші
худож. здобутки Н. в.
Теор. концепції та мист. практика Н. в.
відзначаються розмаїтим спектром ідейних та естет,
позицій, аж до прямо протилежних. Провідними
теоретиками руху були філос. та культ, діяч А.Локк,
видатний письменник, політик, афро-амер. лідер
B.Дюбуа. історик К.Вудсон. Водночас пред­
ставників цієї течії об’єднувала віра в необхідність
зруйнувати усталені стереотипи у сприйнятті та
зображенні людей чорної раси, насамперед, серед
них самих, а також у широкому сусп. контексті
США та міжнар. спільноти. Ядром нов. моделі
афро-амер. ідентичності став кониепт “нов. негра”,
вперше запропонований Локком у програмовому
худож. документі Н. в. — зб., шо мала таку саму
назву (“Новий неф”, 1925). Сповнений почуття
власної гідності та гордості за свою расу, впев­
нений у фізичній та моральній красі одно­
племінників, рішучий у боротьбі за свої права, цей
“нов. негр” йшов на зміну “плазуючому та
догідливому нефу доби рабства”. Т. ч., наріжним
каменем ідеології Н. в. стала проблема “расової
свідомості, шо прокинулася”, потреба у
самоідентифікаиії на нов. засадах, шо про­
понувалася до розв’язання, понад усе, на
індивідуальному або внутр.-етнічному рівні, не
зачіпаючи політ.-економічних підвалин сусп-тва.
Відповідно, зусилля діячів Н. в. були спрямовані
на формування афро-амер. особистості нов. типу.
Досягнення цієї мети вимагало подолання
комплексу расової меншовартості, прищеплення
поваги до своїх етнічних цінностей, усвідомлення
духов, та естет, багатства чорношкірих. Засобами
виховання в дусі расової гідності мали стати
звернення до знехтуваних офіційною історіогра-
‘ фією сторінок негр, історії, а також мист-во.
зокрема, театр, якому через його сусп. природу та
доступність відводилася особлива роля в
трансформуванні расової самосвідомості. У той
самий час рух не був вільний від ідейних
суперечностей, зокрема, пов’язаних з радикальною
сусп. позицією Дюбуа. Його прагнення підпо­
рядкувати негр, мист-во політ, цілям афро­
американців сприймалося багатьма митцями як
спроба обмежити своббду творчості, в якій вони
бачили основний сенс Н. в.. Це призводило до
відкритих сутичок на сторінках преси.
Важливою рисою Гарлемського ренесансу
стало пробудження зацікавленості Африкою як
втраченою прабатьківщиною та одним з джерел
перетворення ментальності амер. нефів. Увага до
Чорного континенту, шо уявлявся гарлемцям в
переважно екзотичних тонах, була зумовлена і
шойно набутим відчуттям тяглості негр, досвіду в
часі, яке заохочувало до ешелонування культ.-
расової пам’яті вглиб історії та міфу, і необхідністю
дати неф. молоді рольові моделі, демонструючи
героїчне минуле чорної раси. З ін. боку, ця увага
вписувалася в заг. європ.-амер. культ, контекст, шо
характеризувався пошуками “природної”
альтернативи технократичній зх. цивілізації і
пов’язаною з цим естетизацією примітиву, “модою
на Африку”, зародженням негритюду з його
акцентом на афроцентричних худож. принципах.
Найяскравіші мист. постаті Н. в. на різних
етапах його розгортання — поети Джонсон (1871-
1938), А.Бонтан (1902-1973), К.Маккей (1889-
1948), К.Каллен (1903-1946); автор синтетичного
роману “Очерет” (1923), шо інтегрував первні
прози, поезії та драми, візіонер та містик Дж.Тумер
(1894-1967); ранні афро-амер. письменниці
Дж.Фосет(бл. 1884-1961), Н.Ларсен (1893-1964).
У рамках Н. в. починав тв. шлях відомий поет,
прозаїк, драматургЛ.Хьюз(1902-1967). Наприкін.
руху в його річище влилася оригінальна творчість
З.Н.Герстон — фольклориста, антрополога,
авторки романів, оповідань, п’єс та есе.
Своєрідним маніфестом нов. генерації чорних
митців став опублікований 1919 сонет К.Маккея
“Якщо ми маємо померти.”, що пролунав як виклик
расизму. Фундаментальні естет, постулати доби
виклав у передмові до складеної ним антології “36.
поезій амер. негрів” (1922) Дж.В.Джонсон.
Виступивши з гострою критикою л-ри на негр.
діалекті, він поставив перед митцями завдання
знайти адекватнішу форму для вираження
“образності, способу висловлення, особливих
оборотів думки, унікального гумору та пафосу
афро-американців, за допомогою якої можна було
б передати їхні “найглибші та найпіднесеніїїіі
переживання та прагнення” і в найрізноманітніші
способи розкрити “теми найширшого діапазону”.
Отже, на порядку денному мист-во Н. в. поставило
перш за все досягнення високої худож.
довершеності у розкритті ‘ душі чорного народу”
(Любуа). Його рушійну силу складали пошуки нов.
худож. мови, здатної відбити зміну расово-психол.
парадигми чорного американця. Якшо для Каллена
та Маккея це означало досконале опанування клас,
вірш, жанрів та розмірів англо-амер. поет. тралиш?
(надто вони відзначилися у жанрі сонету), то Д.Тумер
поєднував експериментування в дусі тодішніх
модерністів з проникливо-емоційним переданням
атмосфери амер. Пд. Хьюз насичував ранню поезію
ритмами та образами негр, музики, переважно
блюзу та джазу, яку вважав за найавтентичнішу
худож. форму самовиразу чорних. А Герстон
спиралася у своїй прозі на фольклор, відтворюючи
не лише ідіоматику або синтаксис негр, діалекту, а
й цілі міфопоет. моделі світовідчуття. Всі разом, їхні
пошуки незмірно збагатили скарбницю афро-амер.
л-ри нов. проблематикою та оригінальним худож.
інструментарієм. Тв. митців Н.в. знов і знов стають
об’єктами “повторення та перегляду” (Repetition
and Reuision) з боку наступних поколінь чорних
літераторів.
За аналогією з поняттям Н. в. широкий культ,-
мист. рух, шо відбувався впродовж 1960-1970-х
pp. у рамках “негр, революції”, тобто піднесення
боротьби за громадянські права, стали називати (з
легкої руки англ. дослідника К.Бігсбі) “Другим
негр, відродженням”. Набагато більше за
масштабами, ніж його іст. попередник, це явише
радикально відрізнялося від “першого” відродження
високим ступенем політизації мист-ва, відданням
пріоритету сусп. цілям перед естет. Сьогодні
вживають і термін “Третє Н.в.” — мається на увазі
якісний злет афро-амер. красного письменства у
1980-1990 pp., коли воно вийшло на заг-нац. та
міжнар. орбіту, що символізувалося присудженням
Нобелівської премії 1993 у галузі л-ри Тоні
Моррісон, першій негр, письменниці,шо була
удостоєна цієї честі. Для суч. періоду в розвитку
негр, л-ри характерний поворот від відкритого
расового протесту до внутр.-етнічної проблематики
— пошуків коріння, повернення до витоків,
співвідношення між особистістю та чорною
громадою, відновлення іст. та міфопоет. минулого
як істотної складової індивідуальної ідентичності.
У поетиці нинішній етап характеризується
синтезуванням новітніх принципів постмодернізму
та магічного реалізму з афрогенними
наративними та риторичними стратегіями.
Див. Оповідки рабів.
Наталя Висоцька