НОВИЙ РОМАН (франц. Nouueau Roman)
— умовний термін для позначення течії у франц.
літ. авангардизмі 50-60-х pp. XX ст.
Використовується також термін антироман, який
розглядається як частина ширшого явища —
“антил-ри”, шо передбачає поняття “антидрама”,
“антитеатр”, “антистиль”. Принципи Н.р.
найповніше виявилися у теорії та твор. практиці
франц. літераторів Н.Саррот (нар. 1900), А.Роб-
Грійє(нар. 1922), М.Бютора (нар. 1926), К.Сімона
(нар. 1913), К.Моріака (нар. 1914). У програмових
виступах вони заперечували трад. форми роману,
не визнавали літ. напрямів, епох і т.ін. В есе “Ера
підозри” (1950) Саррот виступила проти
персонажу-характеру та романово’і інтриги, шо
стали долею кіно, і пов’язує докорінну перебудову
роману з т.зв. психол. матерією, зображенням тих
відчуттів, спогадів, які криються за внутр.
монологом (“підповерхневі рухи”). Роб-Грійє у зб.
програмових статей “За новий роман” (1963)
декларував концепцію “речовізму”, згідно з якою
сутність взаємин людини з оточенням визначається
її розміщенням у кожний момент відносно речей
та собі подібних. Світ речей при цьому створюється
фантазією автора, базується на поверхневих
суб’єктивних враженнях і власне ізольований від
людини (“наше усвідомлення зовн. реальності може
бути лише безладним, уривчастим та відносним”).
У романах Роб-Грійє користується принципами
кінематографічного монтажу, “блукаючої
камери”. Для них є чужим будь-який історизм. Все,
шо в них відбувається, має значення лише для
даного моменту, граматично теперішнього часу.
М.Бютор у ряді есе та виступів (“Репертуар”, 1960),
декларуючи сой. і перетворювальну функції л-ри,
обстоює нову міфологію як вираження уявлень та
ідеалів колективу. Різновидом міфотворчості він
вважає наукову фантастику, яка би змогла
володарювати уявленнями читача. У романі Ж.М.
ле Клезіо ‘Протокол” (1963) “фотографується”
вузький кімнатний світ героя, створений у жанрі
чернетки, з пропусками, помарками,
використанням колажу. Н.р, мав прибічників за
межами Франції. Вплив техніки Роб-Грійє
відчутний у романах австр. письменника П.Гандке
“Шершні” і “Розношик”, з приводу яких критики
зауважували, шо “роман не міститься в кн., він
відтворюється читачем”. У сер. 1960-х років у
Польщі (М.Хласко), Чехії, Словаччині, Югославії
посилилось прагнення наслідувати зразки франц.
“Н.р.”. його безфабульності, розмитості характерів
персонажів, туманної метафоричності. Заг.
властивостями Н.р.. які характеризують його розрив
з реаліст, традицією, стали підтвердження
некомунікабельності суч. суспільства, заперечення
гармонії особистості і свідомості. Численні
“антиякості” Н.р. розвивалися з принципів
попередніх модерністських течій. У романах Саррот
“Портрет невідомого” (1948), “Мартеро (1953),
“Планетарій” (1959) є риси психол. прози М.Пруста.
“Речовізм” Роб-Грійє у романах “Ластики” (1953),
“Той. хто підглядає” (1955), “Ревноші” (1957), “У
лабіринті” (1959) нагадує подібне світобачення у
П .Сезанна і кубістів. Зникнення характерів у романі
веде початок від прози Ф.Кафки.
Філос. засновки Н.р. еклектичні, складають
конгломерат феноменологічних описів,
екзистенціалістських тенденцій, наївного
реалізму, позитивізму та агностицизму. При
цьому новороманісти підкреслювали
антибуржуазний, революційний характер своєї
творчості, як реакції на дегуманізацію суспільства.
Франц. літ-знавеиь та філософ Л.Гольдманн
уважав, шо Н.р. відповідає нов. етапові зх-європ.
розвитку романових форм, коли відбувається ніби
розкладання персонажа і з’являється автономний
світ речей із своїми структурою та законами. Літ-
знавеиь США І.Гассан розцінив творчість
неороманістів як насильство, шо прагне
перетворити людину на річ. Експерименти
прибічників Н.р., на думку С.Великовського,
заводять суч. франи. прозу в глухий кут
самодостатньої письменницької технології. Перше
монографічне дослідження Н.р. в Україні здійснив
Л.Єремеєв (“Французський “новый роман”, 1974).
Микола Нефьодов