ОККУЛЬТНА ЛІТЕРАТУРА — л-ра, шо
викладас доктрини та методику оккультизму (від
лат. оссиНи$ — таємний; по суті, те ж саме, що й
грец., “апокриф”, але ці два терміни означають
різні речі). Оккультний тв., на відміну від апокрифу,
спрямований на створення атмосфери
безпосередньо-чуттєвого або ж умоглядного
спілкування зі світом надприродного, причому
переважно в його “демонічному” аспекті (пор. бібл.
докір тим, хто “служить воїнству небесному”, а не
Богові). Тому О.л. викладає або містичні концепції,
шо розходяться з церк. вченням, або ж навіть ті.
шо спрямовані проти нього. Сюди входить також
л-ра, що описує цілі й ритуали білої та чорної магії.
Оскільки оккультизм корениться в найдавніших
фольклорно-поганських міфол. уявленнях
(зокрема, на європ. грунті засновником оккультизму
вважається міфол. Гермес Трисмегіст-Тричі-
величний, автор “Смарагдової скрижалі”), то вік
тісно пов’язаний з давн. міфол. системами. В
Європі О. л. найчастіше змальовує шлях до
“таємного знання” в рамках картини бібл.
(юдеохрист.) світу, в якому не заперечується
існування “богів” окрім Єдиного Бога, але ті бот
трактуються як бісівські сили. В культурі христ.
Європи ці образно-сюжетні структури було з часом
кардинально “звужено” або й цілком знищено, на
відміну від картини світу в ін. релігіях. Але
“грибниця” оккультних тем та мотивів не шезла
остаточно з літ.-мист. пошуку й давала свої плоди
впродовж тисячоліть. Вона живила ментальність,
пафос й сюжетну будову єретичних та напів-
єретичних тв. Сер-віччя (досить згадати писання
Нострдамуса). Без О.л. не можна уявити повної
картини Ренесансу або світу б арок о. Звідси,
зокрема, бере початок тема сатани й богоборства
в європ. л-рах Нов. часу. Часом оккультизм
переходив від рівня “чорної меси” або заклинань
до рівня наук, моделей. Наскільки буває часом
вагомий вплив О л. на творчість видатних майстрів,
можна судити хоча би на прикладі Й.В.Гьоте або
В.Блейка. Та остаточно знято було ‘ табу” з цього
пласту культури лише в епоху романтизму
(характерне переживання оккультних орієнтацій
ми зустрічаємо в готичному романі-, згадаймо
хоча б “Рукопис, який знайдено в Сарагосі”
Я.Потоцького, в якому в дусі “романт. іронії”,
загострено стереотипи такого роду). На Зх. тв.
оккультистів стали відкрито видавати й
популяризувати наприкін. XIX ст. (Папюс та ін.),
хоча можна вважати, що інтерес до них було
пробуджено раніше, через худож. інтерпретації й
“реабілітацію” фольклору романтиками. В часи
декадансу окр. письменники та митці відверто
проголошують себе прихильниками оккультних
доктрин (С.Пеладан та ін.). Зацікавлення
оккультними мотивами спостерігалося і в Сх.
Європі (“Sie cogito” Б.П.Хиждеу). У слов’ян.,
зокрема, в правосл. світі, подібна л-ра побутувала
здавна (існує навіть думка, що глаголічне письмо
було тайнописом саме такого характеру). Грунт для
подібних уявлень давали слов’ян, фольклор та
практики поганського волхвування (див. записи та
розвідки Афанасьева. Сахарова, Куліша та ін.). Це
також відбивало двовір’я у сх-слов’ян. світі, шо
було характерною ознакою і духов, життя народу.
Вже за Сер-віччя через посередництво єретичної
л-ри подібні уявлення розповсюджувалися у всьому
слов’ян, й навіть зх. світі (богомильський міф про
створення матеріального світу сатаною тошо). Але
по-справжньому запис й худож. інтерпретація
подібних сюжетів та мотивів почалися у рос.
романтиків (В.Жуковський, котрий жартома
іменував себе “дядьком” всієї зх. чортівні на Русі:
поза сумнівом, “неоязичницька” стихія восресає тут
під безпосереднім впливом нім. романтизму). Проте
протягом всього XIX ст. літ. етикет вимагав
ставитися до цього кола тем та сюжетів як до літ.
гри. Лише на межі ХІХ-ХХ ст. після нов. значної
кризи церк. ідеології оккультні настрої почали
поширюватися в Росії та Україні у вигляді
спіритичної практики або теософських ідей.
Почали широко видаватися популяризації О. л.,
(на зразок тих, шо друкував С.Трояновський).
Захоплювалися О.л. “старші’’ й, почасти ‘‘молодші’’
символісти: досить назвати В.Брюсова, чимало тв.
якого містять в собі поряд зі звичайним сюжетом
та образністю імпліцитно подані оккультні мотиви.
Значно слабше позначився цей інтерес в Україні
(П.Куліш). Саме в цей час почалася популяризація
в слов’ян, та зх. світі тв. інд. містиків, якими
захоплювався, скажімо, М.Реріх, котрий став
живим символом культ, інтеграції в цій галузі.
Помітний вплив справив оккультизм, як не дивно,
й на таких діячів культури, як, скажімо,
К.Ціолковський, на їхні концепції прогресу. В суч.
л-рі оккультні концепції часом правлять за грунт
для худож. рішень найвидатніших майстрів (романи
“ініціації’’ Т.Манна); вони широко використо­
вуються зарубіжними й вітчизняними фантастами.
О. л. також часто править за основу для суч.
масової культури (тема “жахів” та ін.). Характерно,
шо майстри, котрі прагнули до відтворення картин
духов, світу нар. маси, не могли обійтися без
подібних моментів (Ш. де Костер та ін.).
Семен Абрамович