ОПОВІДКИ РАБІВ. Жанр, поява якого була
спричинена пропагандистськими потребами
антирабовласницького ладу в ЄША. Ядро жанру
складали автобіографії рабів, шо їм пошастало
втекти до Пн. штатів або до Канади. Дійшло
кількадесят його зразків, найвідоміші з яких
належать Г.Біббу (1837), В.В.Брауну (1847),
Дж.Пенінгтону (1849) та одній з перших жінок, що
розповіли про гіркий досвід рабства Ґ.Джекобз
(1861). Поступово складаються ж а н р о в і
домінанти, шо включають компонування оповіді
навколо опозиції “рабство — свобода”, яка часто
набуває форми просторового протиставлення
“Пд. — Пн.”; усвідомлення протагоністом зв’язку
між писемністю та свободою; символічну зміну імені
та рішучість присвятити решту життя боротьбі
проти рабства як типове завершенння наративу.
Звернення до рел. алегоричності поєднується в
О.р. з первнями афр.-амер. фольклор, традиції
та прийомами пікарески. Вершиною жанру
вважається автобіографія неф. лідера, колишнього
раба-самоука, шо став відомим сусп. діячем та
невтомним борцем проти “ганьби Америки”,
Ф.Дугласа (1818-95). “Розповідь про життя
Фредеріка Дугласа” вперше вийшла друком 1845,
після чого мала ше три перероблені та розширені
перевидання. Завдяки яскраво змальованим
картинам фізичного та морального знущання рабів
Пд., полум’яній проповіді свободи, майстерному
використанню бібл. риторики цей тв. став не лише
потужним знаряддям у боротьбі за звільнення
чорношкірих, а й однією з гол. моделей для афро-
амер. письменства, вплив якої відчувається і в ХХст.
Див. Негритянське відродження.
Наталя Висоцька